Глава 4

Практика пройшла добре. У супермаркеті якраз був тиждень дегустації глазурованих сирків, і нові дівчатка спочатку дивилися, як уже досвідчені робітниці приваблюють клієнтів, а потім, переодягнувшись у формений одяг, спробували самі. Таміла, яка швидко вивчила асортимент, почувала себе впевнено і майже не хвилювалася під пильним поглядом начальниці. Давався взнаки досвід.

У Аліни та Іри теж вийшло досить непогано, а от Настя почала мимрити, поводилася невпевнено, і Наталя відкликала її убік для додаткового інструктажу. Друга спроба виявилася вдалішою, так що четвірка новеньких була затверджена без втрат. Вже завтра їм, розділившись на пари, потрібно було працювати самостійно

– Так, Таміла буде з Настею, – вирішила Наталія. – Міло, ти, як найдосвідченіша, зможеш підтягнути її, якщо що.

– Добре.

«Господи, яке «добре»? Навіщо я взагалі у все це вплуталася?! А тепер на мені людина висить… Краще б когось іншого взяли на моє місце».

– Тоді по домівках, дівчатка, – розпорядилася керівниця. – Усіх, хто може витримати перебування у моїй машині, можу підвезти. Міло, сама дістанешся?

– Звісно. Я тут ще не бувала, але по карті зорієнтуюсь, – Міла готова була йти пішки, аби знову не сідати в прокурену машину.

– Тоді до завтра. Хоча йдемо з нами хоча б до паркування, – покликала за собою шефіня, впевнено лавіруючи проходами як людина, що бувала тут не раз.

Міла не бачила причин не приєднатися до їхньої компанії і паралельно намагалася запам'ятати дорогу. Раптом її теж на цей супермаркет поставлять.

– А о котрій годині нам потрібно бути в офісі? – запитала за всіх Іра, у якої було ластовиння на щічках.

– Ні о котрій: завтра ви вирушите відразу на точки, – повідомила Наталя.

– Як? Хіба ми не поїдемо до офісу? – не втрималася Таміла, надто пізно прикусивши язичок.

– А навіщо? – підняла брову білявка. – Все, що вам треба знати, ви вже знаєте, залишилося застосувати на практиці. Збори в офісі проходитимуть раз на тиждень. У понеділок вранці ви звітуватимете за минулий тиждень і братимете завдання на наступний.

– О, мені так навіть зручніше, – схвально кивнула Аліна, брови якої були наведені надто сильно, щоб здаватися натуральними.

«Зате мені – ні! – подумки вигукнула Міла. – Мені в офіс треба, до Слави!»

– Я скину вам повідомлення, хто буде на якій точці, і потім ми з хлопцями привеземо необхідні матеріали та продукцію для дегустації. Прийдіть на пів години раніше, будь ласка, щоб встигнути підготуватися, – підходячи до паркування, сказала Наталя і дістала ключі від машини. – То хто зі мною?

З нею поїхали всі три дівчини, ну а Міла, озирнувшись, зібралася було на перший раз викликати таксі, бо був вечір, а потім уже, якщо знадобиться знову сюди їхати, розібратися, який громадський транспорт тут ходить, але їй раптом хтось посигналив. Знайома блакитна машина Олега призовно блимнула фарами.

– Закінчила? – запитав шатен, опускаючи скло.

– Т-так, – Таміла дивилася на нього дещо насторожено.

– А я повертався з іншої точки і вирішив дізнатися, як у вас тут справи, – пояснив він, куйовдячи коротке злегка кучеряве волосся. – Інші що, вже поїхали?

– Угу. А я таксі збиралася викликати…

– Навіщо таксі? – здивувався Олег і запрошуюче хитнув головою: – Застрибуй. Якщо вже привіз тебе сюди, то й назад відвезу. А то хто зна, вечір уже... Колеги як-не-як.

Резонно, звичайно, але якось це було занадто для поведінки звичайного колеги, тим паче вони знайомі менше доби… Хм, він що, вирішив змінити ціль з Наталії на Мілу? Одна не дає, то можна до іншої підлізти? Новенька, наївна, розгублена... Такою Олег її бачить? Хоча Міла ж збиралася при нагоді розпитати його про Славу, а тут така чудова нагода...

Сподіваючись, що в перший день знайомства він руки розпускати не буде, вона подякувала і сіла в машину. А потім уважно його слухала, запитувала і в потрібних місцях підтакувала. Загалом була ідеальною співрозмовницею, а йому явно треба було виговоритися.

– Та гади вони, правильно я говорю? – у його карих очах іскрилося обурення. – Мало того, що затримали поставки, так ще й не вибачилися. Мовляв, у координатора дружина захворіла… Я, до речі, не одружений, – підморгнув він.

– А керівник ваш… Він також не одружений? – ризикнула запитати Міла, скориставшись моментом. – Виглядає таким серйозним... Ем, як там його? Самойленко, здається?

Ну а раптом так? Мила тільки зараз подумала, що її перший чоловік може бути зайнятим. А обручка… так багато хто зараз їх не носить, хоча у стосунках перебуває.

– Ха, швидше я одружуся, ніж Слава… ем, В'ячеслав Іванович. Там такий трудоголік, що в мене вже діти виростуть, а він все ще буде в офісі сидіти, по точках їздити або на зустрічах пропадати, – Олег, зробивши крутий віраж, обігнав водія, що зазівався.

А у Мили ніби гора з плечей упала, хоча образ трудоголіка зовсім не в'язався з тим образом Слави, який був у нього в клубі. Власне, як і весь його вигляд крутого бізнесмена. Так, робота і одяг дуже змінюють людину.

– Я вийду біля магазину, – вказала Таміла на найближчий до квартири Віри мінімаркет. – Дякую, що підвезли.