Розділ 1

Аліска нервово клала мазок за мазком, але, чим далі, тим важче було зосереджуватись на картині, й тим частіше лізли до голови дурні думки, а фарба лягала надто нервово навіть для імпресіонізму.

…Два дні казки, проведеної у Лапландії, здається, так і залишаться казкою. Просто посеред різдвяної ночі Драгоцький винайняв чартерний рейс до Фінляндії з пересадкою в Хельсінкі й, за якихось п’ять годин вони вже були в Лайніо. Такої карколомної подорожі в неї ще не було ніколи!

Розкривши рота, вона лиш встигала бігти за Арсеном, поки він, тягнучи її за руку, вирішував усі питання розміщення в льодовому готелі. А от тут їй дуже хотілось просто-таки підв’язати власну щелепу, щоб не загубити дорогою. Все! Абсолютно все було створено з кришталево чистої криги! Меблі, стіни… Неймовірна краса! Але, хвилин за тридцять палких цілунків посеред цієї крижаної феєрії, Аліса зрозуміла, що зважитись на більш спекотне продовження в межах спального мішка, який надавали для таких-от екстремалів, вона, мабуть, не зможе.

Драгоцький зрозумів з пів погляду! Хоча, вона й слова не промовила, боячись образити чоловіка, котрий з усіх сил намагався влаштувати для неї справжнє свято. Та, як виявилось, до їхнього льодового люксу додавалась ще чарівна хижка з сауною й джакузі! Ну, це, щоб навіки не змерзли ті, хто трохи переоцінив рівень свого екстремалізму! Аліска любила екстрим, але не той, де вона мала всі шанси перетворитись у бурульку, навіть, якщо це буде тільки ніс.

Тому, хитро всміхнувшись, Арсен потягнув її відігріватись… точніше, розжарюватись, оскільки змерзнути в його обіймах вона ще не встигла. Та після сауни вже хотілось охолонути й джакузі цілком для цього підходила. Але не пощастило… Охолонути, коли поруч з тобою такий чоловік, можна було хіба що ставши трупом! А переходити в цей стан вона поки не збиралась, тож, вода, що й так бурлила у ванній, мало не скипіла…

І ранок для них настав практично під обід. А, враховуючи полярну ніч, вони взагалі ризикували проспати все. Хоча, після такої ночі з перельотом, купою вражень, та гарячим чоловіком під боком – чому було дивуватись?

Але на обід Драгоцький потягнув її знову ж таки до льодового ресторану! Попри те, що тут все було передбачено, аби клієнти не померзли – навіть захист для рук мався! – повітря ж не підробиш. Проте, тепер холод її вже не лякав: під спекотними поглядами Арсена можна було взагалі розплавитись. А потім, як у всіх казках, чари надто поспішними темпами почали перетворюватись у кляту буденність!

Покатавшись трохи на снігоходах, вони зупинились в якомусь місці неподалік від сопки Юлляс погодувати полярних оленів морквою і ягодами, що спеціально купувались тут же. Та не встигла Аліска простягнути смаколики двом рогатим красеням, що наблизились до них, як заспівала мелодія виклику на телефоні Драгоцького. Він відійшов й про щось досить довго розмовляв, а потім довелось їхати назад, оскільки в нього раптом намалювались термінові справи, котрі ще терміновіше треба було розрулити до Нового року. Як ще їхній літак в гарбуза дорогою не перетворився!

Закинувши дівчину до новенької студії, котру він же їй і придбав в подарунок на Різдво – Арсен зірвав з її вуст палкий поцілунок, потім вихопив з кишені маленький записник і, розмашисто черкнувши на чистій сторінці якийсь номер, вирвав листочок й тицьнув їй до рук:

– Якщо виникнуть проблеми – телефонуй сюди. Ця людина вирішить все. А до двадцять дев’ятого… – він щось пошукав поглядом на високій стелі й скривився: – …максимум тридцятого я повернусь, – і вихором вилетів за двері…

Сьогодні було тридцять перше грудня, а від Драгоцького ні слуху ні духу. І, найсмішніше, хоча їй і не було весело, що його номеру телефона в неї – не було! Вся ця різдвяна казка з його шаленим сюрпризом завертілась так швидко, що Аліска навіть не задумалась про зв’язок. Та й навіщо, якщо вони були разом. Але це все разом розірвалось навпіл в такому божевільному темпі, що вона і не згадала про його власний номер.

І тепер поставало питання: можливо, він й не хотів, щоб вона могла до нього додзвонитись? А той номер… Ну, зателефонувала вона за ним ввечері тридцятого, коли вже несила було терпіти нестерпне очікування невідомо чого! Все, що почула: «У вас щось сталось, Алісо Ігорівна?»

Вона аж пришаліла від такого звернення і єдине, що змогла вичавити з себе: «Ні. А… де Арсен?» – на її жах, його по-батькові вона не знала.

«В нього важливі справи. Це все?»

От після того «Це все?» – щось запитувати далі вже не хотілось й вона, невиразно мугикнувши «Так», відбилась.

Ще десь там на самому дні її зневіреної душі намагалась якось смикатись в останніх конвульсіях остання ж надія, але віра померла окремо від неї, і без агонії. Ну, бо ж вірила до останнього. Як дурепа! Теж остання.

Навіть після того, як клятий мерський синочок перекрив їй всі шляхи до виставок й аукціонів з продажу картин, та змусив купу народу анулювати з нею всі договори, відмовляючи у виплатах – плакати не хотілось. Хотілось пристрелити його! Хоча було образливо: позбавитись всього, чого досягла власною працею, тільки через те, що не дозволила якомусь покидьку себе облапати!

І тут з’являється принц на італійському спортивному «коні», котрий коштує як кілька десятків хатинок її бабусі, що дісталась в спадок, й розв’язує всі проблеми. Красиво! З розмахом! Одна студія в подарунок чого варта! І казка у навантаження!

Краще б обмежився студією – не так боляче було б. А тепер, у світлі повної відсутності казкаря, Аліса почувалась використаною. Теж красиво та з розмахом, але використаною. Її наче купили, як дорогу повію. Без діамантів, щоправда, але студія та повернення її картин на аукціон – коштували недешево. Тим більше, що парочку пейзажів вже встигли придбати за вельми приємну ціну. Та й Ромчик – той гадський син мера – її дійсно не тривожив, хоча обіцяв, що життя в місті їй не буде. Але Арсен й з цим розібрався. Навіщо? Заради того, щоб зганяти з нею аж у Лапландію й затягнути там у ліжко?! І все?!