Глава 2

Вероніка почала ще пильніше вивчати чоловіка. Цікаво, чи усі близнюки випромінюють однакову енергетику? Чи можна їх сплутати? А як часто Слава зі Стасом мінялися місцями, щоб пожартувати над друзями і родичами? Та й взагалі, чи існує насправді Стас і чи не є все це жартом Ковалевського?

Хоча які вже тут жарти?! Такій великій компанії як «Вітал-проджект» явно не до жартів, адже справа стосується величезних грошей. Але чому тоді у братів різні прізвища? Їхні батьки в розлученні? Або що?

Якщо вони близнюки, то і зовнішність у них повинна бути ідентичною. Оскільки Ніка ніяк не могла нормально роздивитися обличчя Славки, то зараз вирішила скористатися можливістю і вивчити Стаса, якого не спотворювали страшні окуляри і жахлива зачіска, що закривала половину фізіономії.

Якби не знала Ковалевського так добре, можливо, навіть не звернула б уваги на їх схожість, настільки по-різному вони виглядали. Але Ніка знала, він убрався в її шкіру, в душу, так що дивлячись на ці пещені аристократичні риси, вона цілком представляла перед собою Немезиду всього свого життя, колючу, доставучу, шкідливу і... розумну, не без того.

А ось манера спілкування і аура були різні. Доглянутий, мужній, та й взагалі шикарний Станіслав був абсолютно впевнений у собі (напевно, навіть самовпевнений). Владний і могутній, він явно відчував себе господарем життя, чого ніколи не почувалося в поведінці Славки. Той був колючкою, але скритною, собі на умі, від якої можна очікувати що завгодно. Так, ці двоє абсолютно один на одного не схожі.

– Що, Вірунчик, повірила? Я був переконливий? – запитав раптом чоловік зміненим голосом. До болю знайомим голосом. І все інше теж змінилося: погляд, вираз обличчя, навіть сама атмосфера.

Ніка відскочила, утиснувшись у спинку крісла. Помилки бути не могло: перед нею стояв ніякий не Красовський, а іронічний і зловтішний Ковалевський. Або Красовський і Ковалевський це все-таки одна і та ж особа?

– С-слава?

У ситуації, яка склалася, у неї язик не повертався назвати нового керівника і «благодійника» Мухоморчиком, хоча вона і обіцяла.

– Він самий, – підтвердив співрозмовник і, змірявши її поглядом, повернувся назад за стіл, де розвалився в кріслі з виглядом переможця. – Бачиш, насправді ситуація діаметрально протилежна. Це я молодший брат-близнюк Стаса, нового генерального, який у даний момент... з певних причин не може виконувати свої обов'язки. І знаєш, твоя реакція мені сподобалася. Якщо навіть ти, хто знає мене ось вже стільки років, повірила, що я – це Стас, інші теж повірять.

Вероніка сиділа приголомшена й пригнічена. Ось тобі й обійшла Ковалевського! Але що взагалі відбувається?

– Як ти знаєш, у компанії відбулася зміна керівного складу, – між тим продовжив Славка. – Батько став новим головою правління раніше, ніж планував. Наш дід за станом здоров'я відійшов від справ, і батькові довелося зайняти його посаду, а свію, відповідно, передати синові. Та тільки не мені, а Стасу. Я в цьому ланцюжку зайвий елемент, випадковість.

І стільки гіркоти було в цих словах...

– А як же тоді...

– Розумієш, брат вирішив відсвяткувати своє нове призначення, накачався алкоголем, сів за кермо і... зараз лежить у комі в одній з приватних клінік під чужим ім'ям. Божа кара, не інакше, – зауважив Слава іронічно. – А я тепер за нього віддуваюся і замінюю, поки він не очухається (родина сподівається на кращі прогнози). Сама розумієш, призначення вже не скасувати, за цим всім стоять величезні гроші, так що нам доводиться приховувати правду і робити вигляд, що все гаразд і нічого незвичайного не відбувається, інакше можуть виникнути серйозні проблеми і похитнеться курс акцій. А оскільки вдача і характер братика мені добре відомі, я зможу відтворити його поведінку, підміни ніхто не помітить. Більше того, я навіть створю йому імідж інтелектуала і крутого бізнесмена: світський тусовщик стане розсудливим і усвідомить відповідальність взятих на себе повноважень. Тобто він від усієї цієї ситуації тільки виграє.

– А ти? – чомусь запитала Ніка.

– Я теж, тільки по-іншому.

І як це розуміти?

– Але ж офіційно відомо, що Станіслав – єдиний син і спадкоємець! – пригадала Ніка. – Ніхто не згадував про його близнюка. Та й ти ніколи не казав, що у тебе є брат.

– Так, з певних причин той факт, що хлопчиків насправді двоє, замовчувався, через що другий змушений був постійно ховатися і жити в тіні. Чи ти думала, що мені подобалося ходити опудалом і я робив це з власної волі?! – він ковтнув кави. – Пам'ятаєш фільм з Леонардо Ді Капріо «Залізна маска»? Ось, тут ситуація чимось схожа. Розумна і талановита «тінь» проти розбещеного тупоголового «світла». Соромно зізнатися, але так, мій брат виріс самовпевненим нікчемою, який любить тільки гроші, розваги і жінок і який у два рахунки розвалить батьківську компанію. А я тямущий і невибагливий, який оре, як мурашка, на благо сімейного бізнесу, але... на жаль-на жаль, залишається безіменним гвинтиком в системі, в той час як всі лаври дістаються іншим. Сумно, так? – і стільки болю в кожному слові.

– А ти... – почала Вероніка. – Виходить, тобі з самого дитинства було відомо, де твій батько і що у тебе є брат? Просто ти нікому про це не казав... і вважався єдиною дитиною матері-одиначки? Пробач, якщо не хочеш, можеш не відповідати.

Славко відпив ще кави. Здається, це був його спосіб брати емоції в ярмо, адже тема була дуже болюча.