Глава 1

ДРУГА КНИГА ДИЛОГІЇ)

Глава 1

Поїзд прибував на початку восьмої ранку, і Вероніка, нашвидку перекусившая печивом з водичкою, прилипла поглядом до перону, намагаючися вгадати, хто із зустрічаючих Денис Ольхівський, особистий секретар і помічник Станіслава Красовського. Її-то він упізнає, в резюме бачив фотографію, а ось вона його...

Втім, довго думати не довелося. Оскільки приймаюча сторона знала і номер вагону, і зовнішність здобувачки, то майже відразу до неї підійшов приємного вигляду молодий чоловік. Русяве волосся злегка забране назад воском, світлі очі дивляться доброзичливо. Одягнений по-діловому, дарма що неділя. Ну так, імідж компанії – наше все.

– З прибуттям, Вероніко. Сподіваюся, вам у нас сподобається, – він галантно взяв її валізу й сумку з ноутбуком і повів за собою вздовж перону.

Чорна іномарка привезла їх в житловий комплекс недалеко від центру. Біля під'їзду стояв білий автомобіль, ключі від якого, як і всі належні папери, передав їй секретар. Особисте службове авто стало приємною несподіванкою, яка дозволить бути більш мобільною і самостійною.

У просторій однокімнатній квартирі було все необхідне для комфортного життя. Вид з висоти восьмого поверху відкривався чудовий! Вероніка із задоволенням отримала б таке житло у довічне користування, та й будинок добротний, а під'їзд чистий.

Крім необхідних документів Денис передав їй спеціальний пропуск із фотокарткою, без якого в офіс не потрапити. Такі магнітні картки істотно підвищують безпеку об'єктів і виключають імовірність проникнення на приватну територію третіх осіб, хоча є бізнес-центри, де співробітники проходять взагалі по відбитку пальця.

Залишивши речі і захопивши тільки дамську сумочку, Ніка пішла за новим колегою, який вирішив показати їй, як звідси добиратися до офісу, щоб завтра вранці не довелося нишпорити по околицях.

Будівля офісу знаходилося в десяти хвилинах ходи від квартири і являла собою монументальну споруду з металу і скла. Всередину вони не заходили, а просто обігнули по дузі, і Денис указав місця для паркування працівників її відділу. Похідцем він зробив короткий огляд закладів, де можна перекусити, в один з яких вони й попрямували. Секретар запропонував її пригостити, але Вероніка вирішила, що нехай кожен платить за себе, щоб всі на рівних. А далі Ольхівський відпустив нову співробітницю у вільне плавання, запропонувавши прогулятися по столиці і оглянути околиці, порадивши декілька місць, з яких можна почати.

Погода була чудова, настрій теж, так що Ніка купила в газетному кіоску мапу, в якій були відзначені пам'ятки міста, і відправилася на прогулянку. Зробивши безліч світлин і отримавши ще більше вражень, вона зателефонувала батькам і скинула по скайпу фото.

Загалом, неділя минула цілком активно і плідно. За перший день перебування в столиці Вероніка переконалася, що нічого не змінилося: життя тут дійсно дорожче, а ціни істотно вище. Навіть у супермаркетах, куди вона зазирнула, щоб наповнити холодильник.

Увечері Ніка жартома промовила віршик: «Сплю на новому місці, приснися наречений нареченій». Не те щоб вона вірила у всякі забобони, але чому б і не спробувати?! Спалося їй напрочуд добре, але ніякого нареченого вона не побачила, хіба що виникли картини тієї місячної ночі в Хуторках, коли вона, сидячи на дерев'яному помості біля річки, дивилася на зоряне небо.

Вранці освіжена і одягнена з голочки Вероніка під'їхала до офісу, припаркувалася в зазначеному Денисом місці і рушила назустріч новому дню. Привітавшись з охоронцями, представилася, показала пропуск і, вивчивши таблицю біля входу, з'ясувала, де знаходиться відділ кадрів і на якому поверсі кабінет гендиректора. Приклавши пропуск до спеціального віконечка, пройшла через турнікет біля посту охорони і увійшла в прозорий ліфт, куди тут же підсіло ще п'ять чоловік.

Намагаючись поменше запитувати і побільше розбиратися самій, за вказівниками знайшла відділ кадрів, де заповнила і підписала всі необхідні документи, після чого рушила до генерального для особистого знайомства. Знову проїхавшись у ліфті, знайшла у простору приймальню. Там її привітно зустрів Денис і направив до кабінету гендиректора.

– Станіслав Володимирович вже чекає, заходьте.

Ух, постати перед очима головного шефа було хвилююче.

Вона повинна очолити переформований рекламний відділ. Роботи Ніка не боялася. В голові у неї стільки ідей, що вистачить на сто років вперед, та і креативності не займати. Знову згадалося, як в Хуторках вони зі Славою на пару оберталися туалетним папером і вигадували цікаві слогани. Але тоді це було великим жартом, а ось зараз все серйозно.

Табличка на двері ла «Красовський Станіслав Володимирович, генеральний директор». Значить, точно сюди. Вероніка стиснула нерви в кулак і переступила поріг.

Її зустріли світле приміщення, легкі сучасні меблі, аромат свіжозвареної кави і чоловіча спина, господар якої стояв біля великого вікна. Вероніка привіталася і вп'ялася поглядом у генерального. Їй були смутно знайомі ці фігура і зачіска. Широкий розворот плечей, високий зріст, чорний костюм, що ідеально сидить на явно сильному тілі. Темне волосся зачесане назад, скроні підголені. Так, це той чоловік, якого вона бачила на фотокартках в мережі. Напевно, тому всередині спрацював дзвіночок впізнання?

Коли господар кабінету обернувся, Вероніка побачила доглянуте та дуже привабливе обличчя, гідне кращих модельних журналів. Обличчя, яке теж будило якісь смутні підозри. Здавалося, Ніка щось втрачає, але ніяк не могла зрозуміти, що саме. Можливо, Красовський схожий на якогось актора або модель? Він нагадував чи то іспанця, чи то італійця і цілком справедливо міг вважатися гарячим чоловіком (назвати співрозмовника хлопцем не вийшло навіть подумки, настільки він пригнічував своєю величчю).