39 Любомир

Після від’їзду Мартіни і Сніжинки, я  відгородився від усіх. Мені потрібен був якийсь  час прийти в себе. Не буду кривини душею, мені було боляче відпускати кохану жінку і дитину яку я вже  вважав своєю донькою. Біль розлуки роздирали з середини, а те що вона зустріла істинного, ніяк не тішила. Той недоальфа її невартий. Мене бісило, що довелося її відпустити. 
Я не злився на Мартіну, адже знав, що вона особлива і не вибирала. Інстинкт все вирішив за неї. Я злився на Грегорі за те, що він з’явився, на себе що не викрав її відразу як той.... приїхав. 
Знову задзвонив телефон і я хотів скинути виклик як і всі попередні, але коли побачив хто дзвонить то відразу узяв. Перша думка: Вона вже нажилася там і хоче до мене. Потім після її фрази про каву я вже ладен був бігти до неї. Але взявши  себе  і залишки гордості до рук  я дочекався ранку та  поїхав. Ну як ранку, сонце ледь прокинулася,  а я вже сидів в машині. 
    Хтось з місцевих показав мені будинок Грегорі. І от я стою біля дверей і рахую  до десяти, щоб заспокоїти серцебиття і постукати у двері. Зібравшись з духом  я постукав, а коли побачив, що відкрила Мартіна, я не міг та й не хотів себе стримувати пригорнувши до себе кохану жінку, я якийсь час радів. Тепло її тіла наче надавало мені сил. 
А потім несподівано я відчув аромат який я не сплутаю  ніколи ні з яким.  Аромат моєї пари. Очима я почав її шукати. А коли помітив то напевне і не дихав. Вона найгарніше створіння у світі. Кароока, брюнетка теж явно відчувала те що і я. 
Підійшовши до істиної пари, я нарешті зрозумів Грегорі і Мартіну. Хоча ні не зрозумів. Бо чекати дозволу бути поряд  так довго, як він,   я бажання не маю. Все і всі відійшло  на другий план, існували лише вона! Моя пара! 
- Я Любомир, а тебе як звати? 
- Каллі. – у неї і голос просто неймовірний.
Я схопив її на руки і поніс  до свого автомобіля. Я не знаю навіщо,  але потреба відвести її додому була нестерпною.  Добре, що це янголятко на моїх руках не пручалося. Лише показала де  вона живе.  
Мене розривало від абсолютно різних почутів,   я хотів відвести її до себе і вже там заволодіти та в той же час хотілося взяти її прямо в  машині, або під ось цим кущем.  І той факт, що вона вказала де живе мене і злив і тішив. Недовго вагаючись я таки поніс її туди де ближче. Добре, що жила вона сама і ми не повинні були стримуватися. Та у мене це й не вийшло б. Адже ейфорія від блискості з істиною парою розривала з середини. Я не можу ні з чим порівняти ті відчуття, що я відчував коли був поряд з Келі. Це як вдихнути ковток свіжого повітря після їдкого диму, як напитися води після довгої засухи.... 
- У мене умова. – ми вже просто лежала в ліжку і розповідали один одному про себе. 
- Яка? – я трохи посунув кохану, щоб поглянути їй у очі, адже вона лежала у мене на плечі. 
- Я поставлю тобі мітку, щоб всі бачили, що ти мій. 
- О, щось новеньке. Я не проти роби, якщо для тебе так це важливо. 
- Так важливо. І подругу підтримаю, і тебе помічу. 
- Ти про що? 
- Ну... Мартіна помітила Грегорі. І я хочу, щоб всі бачили що ти мій. 
- Грегорі! Та йому потрібно було не мітку ставити, а народник одягнути придуркові.- одна згадка про того бовдура вивела мене з себе. Але я більше не відчував ревнощів при згадці про Мартіну та Грегорі. Лише злість на того.... Грегорі. 
- Ти її досі кохаєш? Я маю на увазі Мартіну. 
- Ні. Просто мене бісить той Грегорі. Ну нічого сьогодні ми поїдемо до моєї зграї і ти офіційно станеш моєю....
- Чому сьогодні? А попрощатися з усіма? – на мене  дивилися очі великі, як два блюдця. 
- Ну добре. Завтра. Так завтра.
Ввечері вся зграя прощалася з Келлі. Після промови альфи на якій він заявив, що Келлі досі частина їх зграї. І вразі чого вона може повернутися. Переобіймавши натовп дівчат і пів  хлопця, адже я висмикнув її з обіймів якогось шмаркача, адже він занадто вже захопився її обіймати.

- То мій брат!- насупилася кохана. 
- А чому він аж занадто міцно тебе обійняв?! 
- Ми так завжди обіймалися!
- А тепер не будете!   
- А ти Мартіну ледь не роздавив, щойно, і нічого я ж мовчу. 
- То я щоб Грегорі позлити в останнє. Чула як ричав?  - розплився в задоволеній посмішці. 
- Ага. Всі чули, аж стіни здригнулися.  Більше так не роби,  бо я ревную. 
- Добре. Не буду.