29 Любомир

     Після приїзду колишнього Мартіни наші щасливі  дні почали свій кінцевий відлік. Я знав, що довго противитися природі Мартіна не зможе, навіть не зважаючи, що вона  альфа. Кохати істину пару це інстинкт. І рано чи пізно  мені таки доведеться її відпустити. 
Як я цього не хотів...
В середині мене все кричало, що вона моя. Я навіть думав їх  викрасти та вивести  зі зграї, але розумів, що так я нічого не виправлю, а лише відтягну час розставання, або того гірше стану ворогом в її очах. Хоча й було складно, але я вирішив її відпустити, але не без бою. Відпустити свого партнера який зустрів істину пару наш непорушний  закон, але ніхто мені не заборонить  познущатися над тим Грегорі трохи, ну добре не зовсім трохи. 
Хай навіть не мріє, що я так легко її віддам. Доки ми гуляли казковим містом, яке нещодавно зробили для всіх мешканців зграї, я постійно або  тримав Сніжку на руках, а Мартіну за руку, або гойдав моїх дівчат на гойдалках. 
По суті я робив все те що й раніше, але з одним але.  Тепер я відчував, що він за нами стежить. 
Тому звичні обійми стали довшими, а поцілунки пристраснішими. Я б ще його позлив, але Сніжка почала вередувати. І ми пішли додому з якого не виходи декілька днів. Це звісно добре, адже я відчував постійну присутність вовка в дворі. 
Отже, він намотував кола під будинком, а от зайти прав не мав і це мене трохи тішило. Нехай дофантазовує реальність так як хоче. Він сам  себе буде катувати. Фантазія затуманена ревнощами зробить свою справу. Адже Грегорі не знає, що ми не виходимо з будинку, тому що Сніжинка постійно хниче, і ми по черзі її колишемо. Я впевнений, що він малював в голові зовсім інші причини. І це мене сильної тішило. Нехай мені доведеться відпустити жінку яку кохаю,  але хоч помучу того бовдура. Я не міг допустити, щоб він занадто легко її повернув. 
- Ну що заспокоїлася? 
- Ні, хниче постійно ясна чухає.  - зітхає Мартіна і тре очі.
- Бідна дитина. А ліки є?  
- Ні, гель щоб мазати ясна скінчився.  
- Я поїду в аптеку куплю його. Скоро повернус. – я поцілував Мартіну в лоба та поїхав.
В дворі Грегорі не було і це мене тішило.