21. Самарта

Я чекала Глорію, як ніколи. Я постійно прислухалися до кожного звуку. Які хоч якось нагадував кроки до будинку. 
- Ти чого така смикана сьогодні? Щось сталося про що я не знаю? – Грегорі нарешті відірвався від телефону. У них з хлопцями був якись загальний чат, в якому вони обговорювали термінові проблеми. Проблеми і якісь свої справи: приколи, фільми.... коротше своє життя в якому не змінно мене не було. 
Не так я собі уявляла життя з сильним альфою. Звісно перше, що я зробила після приїзду у цю зграю то дізналася, як жив Грегорі до мене. І яке ж було моє здивування дізнавшись, що після того, як його зганьбили у зграї сірих вовків і він був змушений привести з тієї зграї браковану недововчицю. Він замість того, щоб перетворити її на служницю, почав проявляти до неї інтерес. Катарія - місцева пліткарка яскраво розповідала, що спочатку всі думали, що Грегорі  їй заборонив  виходити з будинку щоб не ганьбитися, ще більше. А от коли вона таки вийшла всі були в шоку  від того, як ревносно син альфи сприймав будь які чоловічі  погляди на неї.
Грегорі, звісно, заперечував всі ті плітки і напевне сам не розумів, що з ним. Але поводився він, як вовк який охороняє свою ранену вовчицю. Оберігав, тримав в будинку, годував. І тримав подалі від імовірної  загрози. Що правда тривало це не довго і вже через п’ять місяців він її таки вигнав. Ніхто не знав причини його діям. 
А потім він привіз мене.... 
- Так, що сталося? Ти про що замислилася?
Ні про що. Просто, Глорія повина привести посилку. 
- Знову ті дурні свічки? – він закрив очі. 
- Мені вже дихати важко в будинку від тих ароматів. Може досить?!
- Ні. Я так їх люблю.- підходжу і обіймою Грегорі та зариваються носом в плече. Говорити йому, що серед тих свічок повинен бути аромат який допоможе мені прив’язати його до себе сильніше, не хочу. Та що там, я під катуванням йому в цьому не зізнатися. Що кохала його ще з підліткового віку. І коли зрозуміла навіщо він приїхав ледь з глузду не з’їхала від щастя. Ледь умовила батька мене віддати. І з усіх сил вдавала холодну байдужість. 
І от, нарешті у  двері поступали і Глорія занесла мою посилочку. Яка я рада їй... Ну і приїзду подруги теж. Я от те що сталося потім.... мене просто.... вивило з себе. 
- Ти думаєш він приїде за тобою? – запитала мене подруга після того, як я показово хряпнувши дверима покинула будинок, коханого чоловіка.  
- Так! Я не дозволю йому піти до іншої! Він Мій!
Глорія нічого не відповіла мені і мовчки вела машину. Я все правильно роблю. Я його дружина. Я частино його зграї. Я не воно, а Я. Він мій.