Глава 8. Не впустити шанс

Настя

Ненавиджу, коли до мене така підвищена увага. Я телеведуча, а не зірка. Моя справа розповідати про інших, а не афішувати своє життя. Знаю, це дещо дивно звучить, але так воно є. Я не співаю, не танцюю, не збираю стадіони. Мені досить камери, мікрофона і попередньо узгоджених питань з гостею студії, аби почуватися щасливо. Якого милого режисер вирішив перетворити мене на головну сенсацію, уявити не можу. Брр!

Проте увесь день, за винятком самого ефіру, я відвойовувалася від його божевільних ідей. Навіть тоді, коли вже збиралася додому, не змогла уникнути ще однієї сутички.

— Мій Артем — не публічна людина, кажу тобі вкотре. Гарику, відчепися від мене. Я не стану давати інтерв'ю, — запевняла його. Я то ще може й погодилася б, але Самойлова ніколи в житті не стану просити про таке. Ще відколи я заявила вдома, що обрала майбутню професію, він щоднини невтомно поливав брудом медіа і все, що з цим пов'язано. Завжди уникав камер і зневажав мою роботу, вважаючи її несерйозною. Він же у нас економіст, а я якась там ведуча всього ж... Тепер попросити давати інтерв'ю? Як би не так...

— В чім річ, кохана? — почувся голос Артема тієї ж миті. Я навіть не одразу повірила, що дійсно бачу його. Чому він не в офісі о такій порі?

— А ось і твій наречений! Спитаємо в нього? — не здавався режисер і одразу причепився до юнака. — Ви з Настею повинні розповісти свою історію в нашому ефірі. Будь ласка, друзі! Всім дуже цікаво дізнатися деталі! Ми станемо топовим шоу, займемо першу позицію, отримаємо всі премії, а ти — оплачувану відпустку! Хочеш? Я домовлюся...

— Мені скоро потрібна буде відпустка... за станом здоров'я, — звабилася неочікуваною пропозицією я, але зловивши похмурий погляд Артема, одразу додала чіткості в голос: — Але ми не будемо перетворювати свою історію на шоу!

— Тільки, якщо невелике інтерв'ю, — раптово мовив Самойлов, здаючись. — І наперед узгоджені всі питання. І не забудьте домовитися про відпустку. Настя візьме її, коли сама забажає. Думаю, десь пізніше, правда, сонце? Ближче до пологів...

Святі янголи! Ну навіщо? Хто просив? Що тут зараз зчинилося!

— Ти вагітна? — на пів студії вигукнув Гарик. Благо, що зараз тут було досить шумно, щоб нас не почули. Я вистрелила грізним поглядом в Артема. Той не розгубився. Одразу діставши гаманець, відрахував кілька купюр Гарику і стишено мовив:

— За мовчання. Ця новина поки таємниця. Ми самі про все розповімо в тебе в ефірі після нашого весілля. Ти зможеш зробити унікальну фотосесію з дійства. Але якщо до тієї пори підуть якісь чутки, втратиш і ведучу, і можливість отримати ексклюзив. Ми домовилися?

— Я все зрозумів, не питання. Друзі, мої вітання! — усміхнувся чоловік. Таким згідливим я його не пам'ятаю. Заможна людина, а так любить гроші... Чи може славу?

— Насте, йдемо, — мовив він, беручи мою руку. Я ж була настільки злою, що з зусиллями дозволила себе торкнутися.

— Не міг прикусити язика? — щойно ми опинилися в авто, прошипіла я.

— Ти сказала про «стан здоров'я», тому я вирішив, що вони знають. Це ж твої колеги, — спробував пояснити юнак.

— Ти взагалі головою не думаєш! Я навіть мамі ще не казала...

— Я все владнав, ніхто нічого не дізнається, поки ми самі не розповімо. Заспокойся. Хто винен, що в тебе робота божевільна? Я давно тобі казав, що медіа — болото! Було ставати юристом, тепер не знала б біди. А так вічна жертва камер і мікрофона, — пробубонів чоловік.

— І як я жила без твоїх порад, не уявляю! От сам юристом і став би, Самойлов! Не хочеш давати інтерв'ю, не слід було погоджуватися! Нічого, що я намагалася відмовитися? — хмикнула я, через роздратування не зумівши застебнути ремінь безпеки.

— Я допомогти тобі хотів, між іншим. Гарна подяка, нічого не скажеш, — протараторив він і відкинувся головою на спинку крісла. Якийсь час ми просто мовчали, кожен переборюючи свій гнів і роздратування ситуацією.

— Важкий день? — першою озвалася я.

— Жахливий, — видихнув Артем, потерши стомлені очі, і розповів про знайомство з паном Гаровим.

— Нахаба! — прошипіла я, затискаючи кулаки. — Дідусь не даремно відмовив йому. Ну а дядько Дмитро як завжди! Продати легше, ніж будувати.

— Яна Миколаївна теж гарна, — зітхнув мій наречений.

— Такими темпами ми зараз знову посваримося...

— Маєш рацію. Хай роблять, що хочуть. Поїдемо заселятися у квартиру? — ледь усміхнувся, глянувши на мене.

— Мені призначено на три години до гінеколога. Відвезеш мене? — вчасно згадала я. Адже сьогодні навмисно записалася, щоб стати на огляд і переконатися, що з моїм дитям все добре.

— Відвезу і залюбки почекаю під дверима. Хочу бути впевнений, що малюк розвивається, як слід, — цього разу його усмішка була куди щирішою. Не змогла не всміхнутися у відповідь. — А потім поїдемо в автосалон і виберемо тобі машинку. Те, що було зранку, мені не подобається. Ти будеш у більшій безпеці, якщо матимеш власне авто. Права в тебе є, їздити вмієш. А я не завжди зможу тебе забрати чи завезти.

— Згодна, — зітхнула я. — Доведеться... Ще нам потрібно організувати вечірку на Новий рік. Є побажання?

— Все на твій смак. Список запрошених обговоримо разом, а інше можеш обрати сама. Я тобі довіряю, — втомлено запевнив юнак.

— Іншими словами тобі байдуже, — кволо всміхнулася я. — Ок. Тоді скажи мені, який розмір твого одягу. Я замовлю костюм, який личитиме до моєї сукні. Ту дизайнерську залишу для весілля, а на церемонію одягну простішу і не таке помпезну. Тобі знайду щось відповідне. Лише не непритомній, як побачиш, добре? РАЦС теж на мені?

— Буду вдячний, якщо ти візьмешся за це. Не ображайся лише, я дійсно маю чимало справ. Та одяг, думаю, ми зможемо обрати разом. Щоб я не знепритомнів, бо дуже натура вразлива, — пожартував Артем, м'яко беручи мою руку. — Нам слід хоч іноді з'являтися десь разом. Приймеш моє запрошення в ресторан сьогодні?