Незнайомка

Стояла прекрасна місячна ніч. Срібні промені небесного світила падали на чисте озеро, на невеликий ліс, що знаходився неподалік. Картина зачаровувала, нею хотілося милуватися, забувши про все на світі. Не дарма, Антеон - імператор королівства Малнар, обрав саме цю ніч для прогулянки. Бажав помилуватися прекрасною картиною, забувши про все. Перше у нього виходило, а от друге…

Молодого правителя оточувало хвилювання, причину якого назвати не здатен. Півроку тому, чоловік втратив дружину, але  не це його пригнічувало. Свого часу, шлюб укладений, начебто на основі справжніх почуттів, таким не виявився. І коли молодої жінки не стало, імператору було її по людській шкода, проте не більше того.

Причину загибелі молодої жінки досі з’ясовували. Але поки не могли сказати нічого конкретного. Найнадійнішою версією стало те, що імператрицю отруїли, але кому це знадобилося? Тільки почуття боргу, не дозволяло удівцю махнути на розслідування рукою. Відчуття боргу та тривога. Адже, цілком ймовірно, що наступним стане він сам.

Та й узагалі ситуація у світі змінилася. Якщо раніше, королівство під проводом колишнього правителя, вважалося одним із самих мирних, то, сьогодні, під управлінням його єдиного сина, повноцінний спокій для жителів, став розкішшю. Антеону не хотілося думати, що він тому виною, але як не намагався, розумів, що саме він відповідальний за те, що відбувається. Ламаючи голову, що робити далі, молодий чоловік вирішив відволіктися, і, можливо, рішення прийде само по собі.

Гуляючи вздовж озера, не поспішаючи, роздумував над тим, що не має права підвести свій народ. І разом з тим, запитував себе: є хтось у палаці, кому міг би довіряти?

Але чарівність ночі виявилася настільки сильною, що красень, з довгим, до плечей, чорним волоссям, мимохіть замилувався озерною гладдю. Озеро всіяне білими ліліями, що зараз просто сяяли у променях місяця. Серед них часто попадалися лотоси, котрі сперечалися своєю красою із білосніжними красунями. І це дійсно виглядало захопливе…

Раптом імператор придивився до центру озера. Йому здалося, що там щось блимнуло. Можливо, риба, випірнула з води, а можливо… Сяйво стало яскравішим, і, навіть здалеку вгадувалися обриси лотоса. Квітка була не такою як усі, вона просто горіла неприродне кришталевим блиском, викликаючи захоплення і бажання підійти ближче.

Це бажання виявилося настільки сильним, що Антеон насилу стримався, щоб не кинутися у воду і не поплисти до квітки. Бажання дібратися до прекрасного лотоса охопило його, і, здається, ніщо, не здатне зупинити. Молодий чоловік навіть не віддавав звіту, що буде робити, коли добереться до лотоса. Зірве? Чи просто помилується та облишить?

У стороні від нього долинув тихий спів. Імператор, почувши його, не став повертатися на голос. Здавалося, що якщо відвернеться, лотос зникне. Спів наближався, віддаючись у серці імператора. Голос, що наспівував чудні мотиви, звучав тихо і божественно. І лише коли дівочий голос почувся зовсім близько, знатний чоловік насмілився обернутися.

Перед ним стояла дівчина. Він міг описати її одним словом «красуня», але для неї це було занадто просто. При дворі було багато красунь, котрі прагнули зачарувати верховного правителя. Але ця дівчина здатна затьмарити навіть найпрекрасніших дам королівства, а не тільки двору.

Середнього зросту, вдягнена у білу сукню зі срібним поясом, здавалася стрункішою та гнучкішою за березу. Густе волосся білосніжного кольору падало на плечі та спину, трохи не торкаючись землі. Біле волосся… як же рідко природа дарувала подібне прекрасним представницям королівства Малнар. Про таке волосся мріяло безліч жінок, але отримували одиниці. Ця красуня отримала у дар не тільки їх, але і неземну зовнішність, від якої неможливо відвести захопленого погляду.

Великі, сині, наче аквамарини, очі, здається, проникали у душу. Світилися добротою та наївністю. Матова шкіра, витончена шия, здатні звести з розуму самого принципового чоловіка, це імператор зрозумів одразу. Як і те, що вона повинна належати йому. За будь -яку ціну, він її отримає.

Юна красуня, подивилася на знатного супутника без страху, з деякою цікавістю. Але зацікавленість швидко згасла, і незнайомка направилася далі, ступаючи босими ногами по траві, густо вкритою росою.

- Стій! - крикнув Антеон, - хто ти?

Дівчина ніяк не відреагувала, і молодому чоловіку навіть здалося, що перед ним видіння. Плювати. Він не відпустить її.

- Не йди! - крикнув імператор, кинувшись уперед та хапаючи дівчину за руку.

Та обернулася та знову подивилася на нього. Її великі сині очі мовчазно запитували, що йому потрібно.

- Я тебе звуть? - запитав він, не випускаючи долоні прекрасного видіння.

Дівчина уважно продовжувала дивитися на того, хто тримав її за руку. Здається, вона не розуміла, що відбувається, і не бачить у незнайомцеві  небезпеки в принципі.

- Знаєш, хто я? - спитав молодий чоловік, не дуже сподіваючись на стверджувальну відповідь.

Відповіді не було. Красуня, подивилася на те, як їх руки стикалися, наче роздумуючи над тим, віднімати руку чи ні.

Антеон злегка стривожився. Може, вона німа? Але сам чув, як дівчина співала. Її дзвінкий голос і зараз звучав у вухах, віддаючись мелодією у серці.

- Скажи мені, хто ти, - тихо прошепотів він, стискаючи вже обидві її руки.