25 (2)

Потім Дарку як вченого слона водили по школі. Навіщо, вона не дуже зрозуміла. Можливо демонстрували, що дійсно безпечно. На перерві між заняттями стало навіть весело. Молодші діти витріщалися на Дарку. Старші дівчата — на Лялянівеля, причому так, немов підозрювали в ньому замаскованого ельфійського принца. Дехто згадував, що йому щось потрібно від екскурсовода і намагався це загадкове щось отримати. Іноді ці прохачі говорили такою тарабарщиною, що Дарка навіть не намагалася зрозуміти, що саме.

Добре учні хоча б не ходили слідом хвостиком. Мабуть не хотіли настільки привертати до себе увагу. А потім перерва закінчилася.

Дарці показали лабораторію, не сказавши навіщо вона їй потрібна. Оранжерею з цінними рослинами. Якихось дивних полосатих пацюків. Розповіли про когось дуже великого і славетного, вона не прислуховувалась про кого. Потім повернули до будинку поруч з полігоном і продемонстрували декілька пустих аудиторій для старших учнів. Аудиторії були з дуже хорошим захистом, бо проводилися тут практичні заняття.

Дарка навіть покивала трошки і подумала, що Лялянівель правий, займатися магією дуже небезпечно.

Десь між аудиторіями було обіцяно прислати графік, за яким можна буде приходити на полігон, чому Лялянівель помітно зрадів.

А потім, коли екскурсоводам нарешті набридло їх водити по школі і гостей повели до виходу (ага, щоб не заблукали і випадково в цій школі не залишилися жити, не інакше), звідкись вискочив розхристаний дідок, кинувся до Дарки, обійняв її і заголосив:

— Як же довго ми вас чекали! Вже навіть не надіялися!

Дівчина від несподіванки завмерла, мов закам’яніла. Один з екскурсоводів натурально вчепився у власне волосся. Інші кинулися відтягувати діда і казати йому щось заспокійливе.

— Учениця! Учениця для Дихани! — не переставав голосити дід, вчепившись в дівчину, як кліщ. — Справжня!

— Ви ліки забули прийняти, — воркували діду, розтискуючи його пальці. — Майстер, де ваші лики?

— Учениця! А ми вже навіть не надіялися! Дзвіночок спрацював!

— Який дурдом, — прошепотіла Дарка, відчуваючи себе вже не слоном, а лялькою в гарній сукні, яку помітила в магазині дуже капризна дівчинка і тепер не хоче повертати на полицю.

— Дзвіночок! — наполягав дід. — І я прибіг! Факультет же, захисників! Для Дихани!

— Та хто ця Дихана така?! — не витримала дівчина, розуміючи, що школа страшне місце, вона зводить людей з розуму. Ось точно.

Дід несподівано відчепився. Кліпнув і, здається, прийщов до тями. Принаймні перестав голосити. А те, що сів, де стояв, так він старенький, може йому довго стояти важко.

— Це була така ідея, — сказав сумно-сумно. — Але виявилося, що Дихана унікальна. Ну, вона й була унікальна. Ви чули легенди про справжніх бойових магів? — спитав тоном лектора і подивився на присутніх так, що всі кивнули. Легенди про магів, котрі колись втрьох цілі армії зупиняли і якісь загадкові шляхи закривали дітям розповідають. В якості цікавих казок, іноді навіть на ніч. Ці герої, начебто, були напівбогами і прийшли, коли потрібно було захистити світ.

— Обрані, — з незрозумілою інтонацією пробурчав Ляляінівель.

— Маячня! — чомусь розсердився дід. — Я справжні документи бачив. Нічого боги там не давали, не вручали і не змінювали. Просто пощастило з предками. Як Дихані… як жаль, що її старший син так невдало з тієї скелі впав. Хоча не факт, що його діти щось би унаслідували. Вся справа в предках і що ось так випаде з магією… Розумієте, це все одно, що надіятися, що у дочки азарця, котрий одружився на місцевій дівчині, серед предків котрої відмітилися темні ельфи, будуть дивовижні яскраво-сині очі, які тільки у азарців бувають, та й то нечасто, яскарво-руде волосся, щоб аж світилося і шкіра без єдиної веснянки, того відтінка, який тільки в темних зустрічається і теж нечасто. Це я одну королеву описую, красуня була… всім красуням красуня, їй навіть спірний острів подарували, за дозвіл пообідати наодинці. А азарці на наших дівчатах одружуються доволі часто, але таких красунь щось не трапляється більше. Ось так і у Дихани було, тільки з магією. Майже ідеально все співпало щоб і захист тримати, і нападати, і відволікати, і сили багато. А потім ми зрозуміли, що вона як та королева, страшна рідкість і потрібно шукати щось хоча б з половиною якостей. Але і тут не знайшли таке, щоб було варто витрачати час на таке от навчання.

І з такою надією подивився на Дарку, що їй стало ніяково.

— Так ось хто пастку поставив, — задумливо сказав один з екскурсоводів.

— І чому коло полігону, — додав другий.

— Дурдом, — прошепотіла Дарка, котрій вже зовсім не хотілося займатися магією. Тим паче, бойовою.

— Так скільки ти цією справою вже займаєшся? — суворо спитала десь вгорі і хтось ойкнув. — І нам нічого не сказала, зараза!

Дарка мотнула головою, проганяючи голоси невидимок і їй дуже захотілося сісти поруч з дідом.