— 9.

— Це справді вже занадно! — Анаель поглянула на чорну субстанцію, що повільно стікала з її правого чобота. — А безпечнішої дороги до храму немає?  

— За сто метрів захисний бар'єр храму, це найкоротший шлях, — пояснив Донір й рушив вперед.

Архімаг не реагував на жодну з істот, мов вони були пересічними комахами, яких навіть не помічав під ногами. Еріан теж, вкрай спокійний, виважений, кам'яний. Що першу істоту, що другу, йому вистачило кількох секунд і одного змаху свого святого клинка. Для них можливо сутичка за такий короткий термін з двома істотами практично поспіль – норма, для неї занадто. 

— Храм манить до себе істот, і ті, сповзаються до нього, як мухи. Межа бар'єра їм не дозволяє зайти на територію, тому вештаються довкола.

— Вельми великодушно з вашого боку. Дякую за пояснення. 

Різке усвідомлення раптово сяйнуло її голову – “захисний бар'єр, що не дозволяв істотам потрапити на територію”. 

— Цей захист, він же ніколи й нікого не пропустить? — загасив свій гнів, ввічливо Анаель запитала в капітана. 

— Нікого і ніколи. На територію навіть прокляті артефакти не пронести. Бар'єр не пропускає темну магію та енергію. 

— Завбачливо.

Анаель запанікувала. Їй не пронести до храму Олсні, а віддавати капітану на роздертя вона не була готова. Тож вирахував приблизно тридцять метрів, вона раптом потягнула за повіддя, змушуючи як коня, так і капітана зупитися. 

— Мені треба відійти.

— Зараз? 

— Жіночі справи, — невинна посмішка і план втечі в голові.

— Храм вже поруч, не дотерпите? 

— НІ! 

—  Ви ж розумієте, що ця територія кишить істотами? Донір, ми зробимо невелику паузу, і тоді наздоженемо.

Архімаг кивнув й рушив вперед. 

— Капітане Таорі, — шановно, майже, звернулася Анаель, — людські потреби не можна контролювати за одною бажанкою. Я й так стільки терпіла! 

Він протягнув їй руку, щоб допомогти злізти, але Анаель не прийняла. Зіскочила, майже вправно. Та варто було їй відійти більше ніж на метр, як за спиною почулися кроки й вона обернулася.

— Ви що йдете за мною? 

— Хочете собою нагодувати котрусь з істот? 

— Ну це вже занадто, — вона склала руки на грудях. — Я буду в кількох метрах від вас. Ви помітите, якщо раптом на мене нападатиме якась з істот. 

— Метр.

— Ви зараз знущаєтесь? 

— Ні, — абсолютно серйозно відповів Еріан. — Я дбаю про вашу безпеку.

Чи справді він щиро дбав про її безпеку, лишалося загадкою. 

— Моє приниження ви теж вважаєте частиною безпеки?

— Якщо це збереже вам життя – так.

Анаель кілька секунд просто дивилася на нього, ніби подумки прикидала, чи можна безкарно вдарити капітана святого ордену бодай коліном. Судячи з його спокійного обличчя, він приблизно теж це прораховував.

— Ви неймовірно дратівлива людина, — крізь зуби видала вона.

— А ви неймовірно проблемна.

— О, перепрошую, що не вмію випаровуватися в кущі так, щоб не образити вашу святість.

Еріан навіть не кліпнув. Буденна розмова між святим та жінкою. 

— Метр.

— Два.

— Один.

— Півтора.

— Один.

— Ви зараз торгуєтеся за мою гідність?

— Ні, тільки за ваш пульс.

Анаель видихнула так, ніби це мало його морально вразити. Не вразило, ба більше, він ніяк не відреагував, що було вельми їй дошкульно. 

— Добре, — прошипіла вона. — Але якщо ви почуєте щось зайве, я отрую вас. І присягаюся, це буде зовсім не випадково.

— Візьму до уваги.

— І не смійте дивитися в мій бік!

— Я не маю жодного бажання.

— Ну звісно ж, — вона закотила очі. 

— Ви собі лестите.

О, це вже було святотатство. Найчистіше. Найобразливіше. І якби не ситуація, Анаель би ще й образилася по-жіночому, і можливо кинула б в нього ще одне своє зелене зілля і поруч точно не стояла б. 

Вона гордо розвернулася й рушила вбік найближчих кущів, бурмочучи собі під ніс все, що думала про ордени, капітанів, бар’єри і чоловіків загалом.

Позаду залишилися кінські кроки, тихе сопіння та відчуття чужої присутності, яке дратувало майже фізично.

— Я вас чую, — сухо долинуло їй у спину.

— То закрийте вуха! — не обертаючись гаркнула Анаель.

Вона відійшла настільки, наскільки їй “великодушно” дозволили, швидко присіла біля низького куща, а потім миттєво засунула руку в кишеню сукні.

— Олсні, — прошепотіла вона. — Зараз ти маєш максимально далеко звідсіля повзти. Швидко, наскільки можеш. Повертайся додому, а я за тобою повернуся.