- 6.

Ваар виразно кашлянув, привертаючи увагу всіх присутніх до себе. Тепло всміхнувся, ніби така річ як активування зробої святого без його участі суттєва дрібниця. 

— Ваша Милосте, цьому є логічне пояснення, — Ваар ступив крок вперед, — магія Анаель – не належить ні до світлих, ні до темних джерел. Щось близьке до первородної магії. Тільки тому зброя капітана частково відреагувала. Запевняю, активувати Анаель би її не змогла.

Донір захитав головою, ніби розуміючи пояснення цілителя і водночас прийняти цей факт, йому було складно. Їхній світ ділився на світлу магію від богині Келари й темну від бога Нулара, і іншого не було дано. Літописи звісно описували первородну магію з якої все почалося, але сприймати її як щось окреме, було вкрай рідким явищем. 

— Первородна магія… — повторив  Марвеус, — ще одна причина, мати такий скарб в храмі, — він усміхнувся проводячи правицею по бороді. Анаель це не тішило, вона почувалася річчю, яку вирішили занести до скарбниці і покласти на стелаж для краси.  — Гадав, подібне залишилося тільки на сторінках старих книг. Ще один доказ того, який наш світ багатогранний і не все ділиться на чорне та біле.

— Так-так, Ваша Милосте, — підтвердив цілитель.

Еріана не надто влаштовував такий розпорядок справ, але й змінити він не мав повноважень. Йому лишалося стискати руків'я своєї зброї, і подумки перебирати сюжети які могли скластися, приведи це дівчисько справді в храм. І єдина причина, по якій він погодився супроводжувати архімага, це поранений Макніл.  

— Міс Веймарі, чи не пройшли б ви з нами? — раптом Донір згадав ціль візиту. — Наш товариш має поранення. Його стан майже стабільний, але прогнозів щодо його одужання немає. 

— Звісно. Пацієнт першочергово.

Для Анаель й справді лікування поранених було першочергово, і думки про те, що вона погоджується на роботу, де власне вибору – відмови, не було, відійшли на другий план. І нахмурено-вродливий капітан зі своєю зброєю, і навіть тенар, що сидів в її кишені. Маленька дрібниця, про яку вона забула. 

— Пройдімо. Коні чекають нас. 

— К-коні? — здивовано вона кліпнула, — я ніколи не сиділа на коні. Не говорячи про повіддя чи управління ними.

Еріан кинув косий погляд, і ще трішки й він би закотив очі від роздратування, але присутність архімага здавалось його стримувала ще більше ніж власна маска беземоційності.

— Це не проблема. Поїдете з капітаном. Він неперевершений вершник.  

— Донір, — звернувся Еріан до архімага, — чи можна їй одягнути блокуючи браслети? Не хочу когось травмувати, якщо зброя активується під час їзди на коні.

Капітан говорив так, мов самої Анаель не було присутньо в кімнаті. І це ігнорування,  зачіпало її до самих глибин. І тільки вона відкрила рота, сказати досить не святі речі при сутності ордену, як втрутився дідусь. 

— Це недопустимо! — озвучив Ваар, виразно насупившись. Йому не подобалась навіть сама думка, одягнути на онуку блокувальні браслети. — Ваша Милосте, моя онука не злочинниця. І блокувати її магію, це не законно. І якщо подібні вирази будуть до неї застосовуватися, я буду змушений подати скаргу королю, за незалежне поводження. 

Анаель тільки кліпала оченятами, вона ніколи не бачила дідуся в такому “не в гуморі”. Архімаг спокійно зітхнув, його спокій й справді був металевим. 

— Прошу вибачення, — він схилив голову, — мій капітан не образить вашу онуку, і нашу вельмишановну цілительку. Їй ніколи не образять в храмі, і не завдадуть шкоди як тілесної так і моральної. Даю вам своє слово.

— Я вас почув, Ваша Милосте, — Ваар вклонився на знак вдячності.

— Капітане Таорі, деактивуйте зброю, поки ви, знаходитиметься в сідлі коня. 

— Зрозумів, — Еріан взяв руківся в руку, й стиснув, блакитне світло на рунах різко спалахнула, а потім так само різко згасло.

— До скорої зустрічі, пане Веймарі, — архімаг вклонився, а потім пішов до виходу.

За Марвеусом рушив  капітан, а за ним і Анаель, яка неймовірно щаслива була поїздці на коні, та ще й в компанії. 

Надворі вже сутеніло. Небо над лісом повільно темніло, переливаючись з мідно-золотого у густо-синій. Повітря пахло вологою землею, димом із далеких вогнищ. На подвір’ї вже чекали троє коней: два темні, високі, з блискучими боками, і один світло-сірий, старший, спокійніший.

Анаель зупинилася на порозі так різко, ніби перед нею не коні стояли, а три різновиди неминучої ядучої отрути проти якої вона не мала жодної протиотрути.

— О ні, — щиро сказала вона. — Вони… значно більші, ніж я думала.

Еріан, який саме застібав ремінь на піхвах, повільно перевів на неї погляд.

— Це коні.

— Дякую, капітане, — сухо відповіла вона. — Без вас я б вирішила, що це прокляті олешні*.

Архімаг тихо хмикнув у бороду й рушив до свого сірого коня так спокійно, ніби не їхати збирався, а переходити з кімнати в кімнату.

— Не хвилюйтеся, міс Веймарі, — мовив він, уже тримаючись за сідло. — Капітан Таорі чудово тримає рівновагу.

— А я – ні, — чесно сказала Анаель.