- 4.

— Капітан Еріан Таорі, — відповів святий, лежачи скованим в зелених соплях на холодній землі й притиснутий зверху жіночим тілом.

Про те, що його рука із руків'ям зброї була в неї зараз між ногами, було вкрай не суттєвою деталлю, враховуючи їхнє положення не лише тіл, а й облич. Анаель знаходилася в менше ніж десяти сантиметрів від його шиї ледь її не цілуючи(звісно не з власного бажання), а її неслухняне волосся, якого соплі так і не торкнулися, спало йому практично в обличчя. Анаель була рада, що в цей момент не бачить вираз обличчя святого. Хоча побачити їй особливо б і не вдалося.

— Не скажу вам, що приємно познайомитись, це буде брехнею, — відверто вона відповіла. — Падати на вас я також не планувала.

— Я навіть знати не хочу, що ви у своїй голові справді планували, — стримано він буркнув. 

— Зібрати трави! Лікувальні! Сезон триває три дні, — обурено вона звернулася до нього, смикаючись як в'юн на гарячій сковороді. — Не бачила я ваш той стенд! І у вас я не цілилася! Гадаєте, я в захваті від цього побічного ефекту зілля? Ви капітан, а так легко вийшло у  вас влучити! — говорила без зупину Анаель, смикаючись.

— Ви можете перестати на мені соватися? — він підвищив голос. 

Таке незначне прохання, а подіяло. Веймарі й справді зупинилася, затамувавши подих. Вона більше не хотіла запитувати, що саме зараз вона відчувала – його руків'я, чи чоловічу “гордість”, яка могла чисто випадково активуватися від її совання. 

Навколо було глухо, ні птахів, ні жучків, ні змій. За останні два, Анаель була ґречно вдячна матінці-природі, як-не-як а в лісі Чорнокоріння просто, так не виживеш.

— І як тепер піднятися? — ледь не заскиглила вона, дмухаючи на волосся, яке все ще закривало обличчя капітана. — У вас є план?

— У мене?! — він хмикнув, і в цьому простому русі було забагато стриманого невдоволення. Анаель могла заприсягтися, що відчувала його розлючену ауру. — Я виводив цілий легіон із кільця тінесплітів, і не втратив жодного бійця! Мій нокт не згасає навіть, коли мізерні залишки магії! Я один здатен зачистити кілька кілометрів…

— Так у вас є, план як нам піднятися, чи ні? — безцеремонно вона його перебила. 

Лежати в такій позі було ніяково, ще стояти не так, а от лежати… справжнісінька халепа. І бути практично вткнутою святому в шию, гіршого і не забажаєш. 

— Ні.

— Ваші вихваляння порожні, — вона насупила брови, й почала оглядатися по сторонах в пошуках рішення ситуації.

— Що ви сказали? Вихваляння? 

— Ще й зі слухом проблеми. Мені не складе труднощів повторити. Як ви взагалі стали капітаном?!

— Ви й справді неймовірно неприємна особа в усіх проявах.

— Ніби ви приємні, — підсумувала Анаель.

Він щось буркнув у відповідь, але цього разу вона не вслухалася. Її погляд ковзнув убік, все ще шукаючи вихід,  і ось, нарешті помітила те, що мало б кинутися в очі одразу.

— Не рухайтесь, — різко прошепотіла вона.

— Ви зараз серйозно? — сухо відгукнувся він. — Ви притиснули мене, найменше що мені зараз потрібно, це рухатися під вами. 

— Під вами коріння, — вона кивнула вниз, наскільки це було можливо в їхньому становищі. — Якщо спертися на нього, можна спробувати перевернутися так, щоб коріння опинилося між нами. Можливо вийде розтягти цю субстанцію. 

Він завмер на мить, обдумуючи.

— Ви одразу могли це сказати? Що субстанція тягнеться.

— А може, ви б одразу дивилися, куди падаєте, й за властивості субстанції, ви, не запитували, пане капітане!

Він видихнув крізь зуби.

— На рахунок три, — нарешті сказав він. — Ви перестаєте соват… рухатися, і ми перекочуємось праворуч.

— Я і так не рухаюся!

— Це найменш правдива річ, яку ви сьогодні сказали.

Вона стиснула губи, але заперечувати не стала.

— Добре. Раз… — почав він відлік, — два… 

— Зачекайте!

— Що ще?!

— Ви ж не поскаржитися на мене? — вона закліпала оченятами, роблячи невинний вираз обличчя. — Все справді було просто збігом. Я дійсно цілителька, і доволі непогана. Мої здібності було оцінено самим архімагом. 

Еріан закотив очі, сутужно видихнув. Він і справді мав металеву витримку, неперевершений спокій, який хіба що  в архімага був більший, та зараз, він міг цілком втратити своє терпіння, яке роками було збудованим. 

— Надзвичайно зворушливо.

— Я серйозно!

— Три, — Еріан різко змістив вагу, і світ на мить перевернувся. Коріння справді допомогло. Вони незграбно опинилися обабіч коріння, що їх розділяло, і розтягувало тим самим слизьку зелену субстанцію. — Впирайтеся ліктем і намагайтеся відсунутися від коріння. Спробуємо розтягнути ці соплі, і якщо вдасться розірвати. 

— Гаразд, — погодилась Анаель, яка планувала все інакше, але план святого мав більші шанси на успіх.

Анаель вперлася ліктем в один виступ коріння, Еріан  у другий.