- 3.

Еріан буквально застиг на місці. Жодного руху. Жодної зайвої емоції. Лише повільні, контрольовані вдих-видихи, так, мов це була окрема медитація для таких як він. А ці  самі “вони” медитували дуже добре. В руці він все ще тримав свою зброю, енергію якого, зілля Анаель успішно поглинуло  не залишив навіть натяку, що нокт був активований. 

— Обітниця, — рівно і без жодних емоцій повторив він, дивлячись кудись над її головою, — не порушується від фізичного контакту.

Таке просте пояснення, а чомусь боляче кольнуло самолюбство Анаель. Їй було вкрай некомфортно знаходитися в такій пікантній близькості не з власної волі та ще й зі святим. І щоб ігнорувати її вроду, а вона була цілком вродлива із всіма потрібними випуклостями, гладкою шкірою, в'юнким волоссям та тонкою талією(результат не однієї дієти),  потрібно було бути й  справді святим. Ну або сліпим. І от якраз друге цілком би влаштувало самолюбство Анаель. І все одно цей факт, болісно шкрябнув по її амбітності. І ще, це стало своєрідним нагадуванням, що її чекає на майбутній роботі із тридцять десятьма такими  ж “святими”. 

— А, ну тоді чудово, — швидко відгукнулася Анаель. — Значить, ми просто… стоїмо. Дуже… близько. Абсолютно невинно.

Зелена ліана на їхніх тілах стиснулася ще сильніше. Слизька, липуча на додачу ще й запах затхлості. Поза в якій їх сковувало зілля й справді було надто близьким. А якщо врахувати факт того, що святий був вродливим, з натренованим тілом, виразними вилицями,  копною чорного волосся і від якого пахло солодким парфумом, Анаель цілком могла в ньому розгледіти справжнього чоловіка, без обітниць целібату. 

Ніяковість була лише в неї, і це дратувало.Та коли вона відчула, як його вільна рука, скута зеленою масою, мимоволі притиснулась до неї ще ближче, а щось тверде вперлося в її стегно, відчуття сорому прокинулося ще більше. І байдуже, що це не його дії, не його примха, а результат її зілля. 

— Це… — її щоки почервоніли, озвучувати здогадки було ніяково. 

— Руків'я нокта, — пояснив Еріан із таким спокоєм, від якого Анаель хотіла провалитися під землю. 

— Зілля реагує на магію, — швидко додала вона виправдовуючись і бажаючи змінити тему в інший бік, хоча рухи були то його. І навіть те саме руків'я нокта, притискав до її стегна саме він. — І… можливо… на емоції. Я досконало не дослідила реакцію цього зілля на людині. 

Його обличчя залишалося беземоційним, крижаним. Здавалось, якби вона зараз танцювала б перед ним оголеною, він би й  оком не повів. 

— Воно реагує не на мої емоції, — холодно сказав він. — У мене все під контролем.

Ліана різко смикнулася. Анаель кліпнула. Те, що він натякав саме не її “емоції”, уже саме по собі виводило її з рівноваги. Вона ледь кінчик язика собі не прикусила, щоб не сказати нічого різкого. 

— Ну… тоді це сама по собі дуже емоційна субстанція.

Його погляд повільно опустився на неї.

— Зніміть це.

— Я б із радістю, — щиро відповіла вона. — Але, як бачите, я трохи… зайнята тим, щоб бути приклеєною до вас.

Крапля зеленої маси знову скотилася вниз по його підборіддю.

Крап.

Він навіть не моргнув. Буквально кам'яна брила, яка дихала і розмовляла. 

“В орден Келари й справді не беруть абикого.  Це ж треба таку витримку…”

— Ваше ім’я, — сказав він, перериваючи потік її думок.

— Анаель. Анаель  Веймарі, цілителька. 

Вона зітхнула. Бути прив'язаною до святого посеред лісу, і не знати рішення для розв'язання проблеми, було глухим кутом.  

— Анаель… — коротка пауза. — Ви усвідомлюєте, що щойно напали на капітана ордену Келарі?

— Щоо? Я цілилася не в вас!

— Це не змінює факту.

— Гаразд, — зітхнула вона. — Тоді я напала… випадково. Це пом’якшує вирок? 

Погляд його зелених очей буквально міг сипати сніжинки й морозити все підряд. І від такого погляду, в Анаель й  справді спиною пробіглася хвиля холодних мурах. 

“Тінеспліти не були проблемою. Зовсім! Цей пихатий індик, оце справжня халепа!”

— Ні. 

— А взагалі, я трави збирала. Нікого не чіпала. Це ви, ходили де попало. І ви ж ніби капітан, могли б і ухилитися від зілля. 

— Це закрита зона. Допоки не буде завершена зачистка, сюди вхід заборонено. І щоб ухилитися, потрібно як мінімум стояти до вас обличчям, а не рятувати ваше життя від тінесплітів. 

— Я таблички не бачила! І сама себе могла цілком врятувати! 

— Підозрюю, ви її не читали. Складно пройти повз дерев'яний стенд, який має одну єдину заборону. Навіть знати не хочу, що це зілля робить із тінесплітами. 

— А вам і не потрібно знати! Це авторське! І заходила я з іншого боку. І взагалі зараз сезон блакитної м'яти, вона росте лише в цьому лісі. Це головний складник половини лікувальних зіль. Хто той стенд ставив – бовдур, хіба не знає який зараз сезон?!

— Ви щойно нашого короля назвали бовдуром. Якщо до нього це дійде, голова ваша покотиться, — від сказаного подих закляк в Анаель. — І ваші трави, вони важливіші за життя? З'явись я хвилиною пізніше…

— Для цілителя – трави мають цінність! І якщо ви не базікатимете, то голівонька лишиться на місці, — вона сердито фиркнула, а він – нічого. 

Ліани знову здригнулися, ще трохи стягуючи їх разом. Тепер між ними не залишилося навіть натяку на дистанцію. Анаель стояла непорушно, вона повільно підняла погляд, і наткнувшись на його, тут же відвела.

— Це дуже критична ситуація, — невтішно вимовила, затушив своє полум'я обурення. 

— Ви маєте талант, — сухо сказав він, — створювати проблему з нічого.

— Дякую, я не старалась.

Коротка пауза.

— Ви можете зняти це? 

Вона похитала головою.

— Через годинку ефект має зникнути.

— Ви напевне жартуєте? 

— Хотілось би. Або як варіант пройтися, тут неподалік є хижина дідуся. Десять хвилин ходьби… — вона на секунду змовкла, опускаючи погляд на зелені в'язкі соплі, що їх обмотували. — При нашому стані, може знадобиться двадцять, але там має бути рішення.