- 1.

— Не буду! — дівчина з копною довгого, в’юнкого, чорного, як нічна пітьма, волосся схрестила руки на грудях, блиснувши на цілителя своїми сірими очима. — Я ж маю право на голос? — І варто було цілителю підняти свої мутні очі, в яких давно вже не було синяви, Анаель буквально затупотіла ногами на місці. — Ні! Ні! І ще раз клятий тенар* – ні! Я не піду!

— Моя любонько, — зітхнув цілитель, спокійно продовжуючи обривати пелюстки з ромашки й кидати їх до кошика так, ніби довкола нічого незвичайного не відбувалося, а істерика його підопічної – звична справа. — Це велика можливість, — монотонно почав Ваар. — Бути особистим цілителем в ордені Келари, — з якоюсь замріяністю вимовив він. — Решта цілителів тільки мріяти можуть про таку можливість.

— То нехай ідуть! Я ж нікому не заважаю! Я навіть не подавалася туди. Ця робота й задарма мені не потрібна! — і, на підтвердження своїх слів, тупнула ногою. — Я не піду. Крапка.

— Любонько, — все так само спокійно звернувся до неї Ваар, — сам архімаг надіслав запит на твою кандидатуру. Ти його так вразила своїми здібностями, що на листі стоїть три печатки. І серед них королівська. — Він відкинув стебло до іншого кошика й узявся за нову квітку.

Тим часом Анаель знову затупотіла, а потім просто гепнулася на підлогу, брикаючи ногами, як маленька дівчинка. Це в неї виходило досить пристойно й епічно, враховуючи її зріст в стоп п'ятдесят п'ять сантиметрів та мініатюрність тіла. 

— Ну що за покарання?! Він обіцяв винагородити за своє рятування, а не карати! Просто б заплатив! Монетками! А не працею! 

— Наї, моя любонько, ця посада і є величною нагородою.

— Де ж тут нагорода? Я молода! Вродлива! Я – жінка, врешті-решт, яка мріє про одруження і сім’ю! Архімаг буквально хоче замкнути мою молодість у храмі ордену, де купа чоловіків, які тримають целібат і навіть не глянуть у бік жінки! — вона підтиснула нижню губу, різко випросталася. — Не дочекаєшся правнуків, — хмикнула Анаель і круто розвернулася, попрямувавши до дверей. — Я за травами! — попутно вона схопила кошик. — За це принаймні платять щедро! 

— Яка ж вона норовлива, вся у свого батька, — підсумував Ваар. — З її характером довго вона там на посаді не пропрацює. Стриманості їй бракує.

Цілитель продовжив спокійно висмикувати пелюстки з квітки. Двері грюкнули, а за ними стихли кроки Анаель. Ваар уже хотів узяти наступну ромашку, але раптом зупинився.

Пелюстка вислизнула з його пальців. Старий цілитель повільно підняв голову й глянув у відчинене вікно. Ліс за хатою стояв тихий, занадто тихий. Птахи мовчали, а це було тривожним знаком. 

— Хм… — тихо пробурмотів він, коли побачив як між гіллям дерев шмигнула темна пляма слизняка. — Тенар, — зітхнув Ваар. — Тільки б ця дівчина не полізла сьогодні занадто далеко.

Цілитель продовжив свою справу.

***

Анаель дихала на повні груди, мов намагалася запам'ятати запах вогкої землі, трав, тишу лісу. Хто зна, чи будуть в храмі її випускати. Не в'язниця, але ж там свої правила. 

— Ну що за прокляття. Ну за що мені це. Їто взагалі відправляє цілительку в чоловічий гарем із євнухів!  — сердито пробурмотіла собі під ніс, відсуваючи гілки ліщини, і одна із них зірвалася й ляснула її в обличчя. — Тенер тебе роздери! — лайнулась вона, випльовуючи дріб'язки кори що злетіли з гілки й потрапили їй в рота. — Тут хоча б немає  архімагів, ні орденів, ні чоловіків із їхніми обітницями. Голова від цього починає кипіти! 

Кошик швидко наповнювався: звіробій нічний, блакитна м’ята, трохи сріблястої полини. Сухе гілля хрустіло під її чобітьми, а веселе час від часу мугикання під ніс додавало настрою. 

— І хто взагалі хоче жити в храмі? — бурмотіла вона сама до себе. — Сидять там, такі святі в своїй чорній формі  ніби на жалобний обряд. Бр-р-р.

Вона нахилилася зірвати ще одну гілочку, аж раптом все її єство пробило крижаним холодом. З рота вирвався морозний пар, Анаель завмерла, коли тонка кірка льоду почала встилати землю.

— А це вже віє проблемами. Холодними,  — пробурмотіла вона собі під ніс.

Анаель повільно випросталася, стиснула в руці кошика міцніше, ніби саме ним вона збиралася відбиватися. Вона оглядала все довкола, шукаючи джерело цих змін.  Між деревами щось ворухнулося. Серце шалено закалатало. Анаель знову видихнула, біля правиці з'явилися тонкі магічні нитки, що іскрилися фіолетовим відливом. Очі її кидали погляд в різні боки. Темрява, густа й липка, як дим, прослизнула між стовбурами. Вона не мала форми, але спиртного рухалася. А потім ще одна. І ще.

— Ніякий прокльон тут не допоможе! — вилаялася Анаель. — Скажіть, що ви проходите тут випадково. І я пройду випадково, в інший бік. І ніхто нікого не чіпатиме. Мирно розійдемося! Я ж тендітна з якого боку не поглянь, на один зуб вистачить, — тараторила без зупину Анаель. 

Під чобітьми земля вже була вкрита кригою, як і вся зелень довкола. Анаель повільно зробила крок назад, і ще один, тінь тим часом згущувалася.  Вона не встигла зробити ще один крок, тінь рвонула до неї. Стрімко, небезпечно.

Анаель ледве встигла відскочити, коли чорний шлейф пролетів повз обличчя. Холод торкнувся шкіри, і від нього побігли мурашки, а всередині все затріпотіло, похололо. Кого вона лише не зустрічала під час збирання трав, тільки от серед цього списку – тінеспілітв не було. Анаель і не прагнула його поповняти саме цими істотами. 

— Ні, ні, ні… — вона повільно задкувала. Чудово знала, один невірний рух і на неї накинуться всі й відразу. — Я ж просто трави збираю. Нікого не чіпаю, — нитки довкола її правиці почали збільшуватися, виступаючи за її голову, й кружляючи як мацаки медузи. 

Повільно, дуже повільно Анаель присіла кладучи кошик на землю, й дістаючи із торбини маленьку скляну пляшечку з густим зеленкуватим зіллям.