Частина 3 Розділ 19

Розділ 19

 Темрява, суцільна темрява окутала його і не єдиного сонячного промінчика навколо. Це всиляло в хлопця відчай, страх і безсилля, але в один момент навколо нього почали з'являтися яскраві образи дорогих йому людей. На душі стало тепліше, але страх невідомого все ще жеврів у душі. Тут, прямісінько біля нього пройшов образ його друга, але окликнувши його, хлопець не почув відповіді. Подивившись на нього, він спробував схопити його за руку, та вона розчинилася у повітрі на очах.

Тут перед ним з'явилася його сім'я. Спробувавши побігти до них, він впав. Ноги не слухалися. Піднявши голову хлопець побачив тільки тьмяні образи, які ставали все темнішими й зникали. Його душу загорнув страх. Серце почало дико калатати, ніби розриватися від болю. Від почуттів, які все більше находили на нього, на очі наверталися сльози.

Ян прокинувся у холодному поті. Сонце заходило за горизонт. Сівши хлопець зробив кілька повільних вдихів і видихів у спробах заспокоїтися. Вийшло у нього це  тільки за декілька хвилин. Тихий шелест пшениці допомагало в цьому.

― Ти вже проснувся.- сонний Семенчик позіхаючи сів.

― Так, чому ти мене не розбудив?

― Хоча я і засмутився, що ти заснув, поки я розповідав тобі ту історію, але як я можу на тебе сердитися? Ти, мабуть, втомився через все, що сталося, але не хвилюйся, тепер я буду слідкувати, щоб ти не перевтомлювався.

― Вибач і дякую.- посміхнувшись сказав Ян. І ліг на траву перевівши погляд на Семенчика.

― Нема за що, до речі, Івана Купала вже завтра.

― І справді, як же швидко іде час.- заплющуючи очі, відповів Ян.

Наступного дня, як тільки почало вечоріти, Ян зібрався і направився до річки у якої й планували святкувати. Хлопець був щасливий побачивши старих знайомих, ніч планувала бути дуже цікавою.

Хороводи, багаття. Яну завжди подобалася атмосфера цього свята. В ньому було щось, що заворожувало його. Проте, навіть за стільки років, він не розумів, що саме його так зачіпало.

― Яне! - до хлопця підійшов Семенчик.- пішли через багаття стрибати. Ну ж бо! - він взяв хлопця за руку і допоміг встати.

― Добре, добре.- сміючись мовив Ян.

Підійшовши ближче його зелений погляд прикувало до золото-червоних язиків вогню. Вони заворожували й ніби тягнули до себе. Його тріск ніби віддаляли все інше кудись далеко.

― Ти що злякався?- поклавши руку на плече хлопцю сказав Семенчик.

― І не сподівайся.

Розбігшись він стрибнув. Здавалося, що витягнувши руку ще трошки й можна було б доторкнутися до зірок.

Приземлився він гарно. Трішки відійшовши він обернувся і побачив Семенчика, яки саме стрибав. У його очах він побачив волошкове поле, що неутомно горіло, але ні одна квіточка не змінювала свого тендітного вигляду. Приземлившись, хлопець підійшов до Яна.

― Невже тобі так сподобався мій стрибок, що й очей від мене не здужуєш відвести? - з посмішкою, ніби кепкуючи мовив Семенчик дивлячись у блискучі, смарагдові очі хлопця.

― Не вигадуй - схаменувшись, хлопець відвів погляд і відійшовши сів у дерева.

Бурхлива водяна течія і хлопець років восьми, що сидів на колоді й спостерігав неймовірну красу природи. Вона заворожувала його і манила до себе.

― Яне, що ти робиш?

― Мотря, що тобі знову від мене треба? І, яке тобі діло до того, що я роблю? - насупившись відповів маленький Ян.

― Ну чого ж ти, братику, я просто прийшла спитати як ти. Зараз же Івана Купала. Всяка нечисть бродить.

Хлопець встав і повернувшись подивився на дівчину.

― Я занадто гарно тебе знаю. Чого тобі треба?

― Ну тоді.- вона підійшла до нього і продовжила. - Прощавай. Нехай тебе на дно затягнуть русалки! - одним рухом вона зіштовхнула його у прохолодну воду.

Випливши, Ян побачив її єхидну посмішку. Його несло все далі й далі. Тут почувся плюскіт і Яна за лікоть схопив якийсь хлопець, але за мить їх обох щось схопило за ноги та потягло на дно, але хлопчина не здався і витягнув їх обох на поверхню водяної гладі і потяг  на берег. Істота не відступила і ще декілька разів намагалася затягнути на дно. Ян розумів, що його супутник слабіє і навряд чи зможе їх витягти, тому притягнувши його ближче до себе крикнув.

― Ріозо!

За мить вони опинилися на берегу. 

― Я-як!- шоковано пробурмотів хлопець сидячи на землі.

― Чорт! Це все через тебе! Навіщо ти за мною стрибнув!- зле прокричав Ян вставши на ноги.

― Я тебе врятувати хотів!

― Що ж, рахуй, що ти нічого не бачив. Зрозумів!- Ян зле подивився на хлопця.

― У мене від твого погляду мурашки по тілу. Тому не роби так. Зрозумів я. Мене звати Семен.

― Ян.

― То як ти це зробив?

― Сказав же забудь.