Розділ 14

Іржання Абура господар впізнав би із тисячі, друзі вже близько. Він знову озирнувся довкола:

— Нужбо, виходь і бийся як чоловік!

Перко перескакував з гілки на гілку, сосни ледь погойдувалися. Однак, навіть знаючи, що магія не працює, спускатися не поспішав. Честь — поняття відносне та фрази, на кшталт «бийся як чоловік» зовсім його не чіпляли. Чоловік — не той, хто стрибає під клинок суперника з голими грудьми, а той, хто перемагає тактикою, незважаючи на переважаючі сили ворога.

Тарен теж оцінювала ризики, зв'язку з Долом немає, а значить, сталося щось страшне, вона махнула друзям зупинитися, буквально за двісті метрів від товариша і спішилася, пристукуючи каблуком лакових чобіт. Її місце у сідлі зайняла ілюзія.

— Я залишусь тут, розвідаю ситуацію.

— Може, не варто? — несміливо спитав упир.

— Нас не бачили, тож я буду в безпеці. Допоможу чим зможу.

Ревільс вдячно вклонився. Виходить, якщо не оберігати її надмірно, вона починає сама турбуватися про своє життя. Адже, будемо чесні, його накази викликали лише роздратування та бажання порушувати їх.

Поміщиця пішла убік, а чоловіки перезирнулися з ілюзією і попрямували далі. Тривожило тільки те, що Тар доведеться керувати маревом, а отже, завжди бути поблизу.

— Дол! — вигукнув упир, побачивши товариша.

А з лісової хащі почувся гордовитий голос Перко:

— Ах ось, що означає битися як чоловік. Звати друзів, щойно відмовляє твоя магія.

Троє зіскочили з коней, але тільки Ревільс схопився за зброю:

— Звіт.

— Якби я знав, що тут відбувається.

Вампір зло пирхнув і жестом вказав Сарбсу та ілюзії триматися позаду. За деревами, намагаючись не видавати зайвого звуку, пробиралася Тарен. Управляючи ілюзією, залишався час і на розвідку. Марево двічі клацнула пальцями і вказала на південний захід.

— Не менше сотні.

— Не знаю, хто твій противник. — самовпевнено почав Ревільс. — Але теж не цурається ховатися за спинами товаришів.

Дол нагородив соратника роздратованим поглядом. «Теж?» — повторив, про себе, чоловік.

Перко чекав підкріплення і знав, що магія не спрацює, але звідки дівчина, що прийшла з іншого боку і стоїть буквально за три метри від нього, розвідала де вони і скільки, йому було не відомо. Тож впевненість у своїх силах швидко перетворилася на розгубленість. Бажання спускатися на землю відпало само собою. Поки товариші не знають де їхній супротивник, він може командувати одноплемінниками з боку і не брати участі у битві. Отже, отримає перевагу і зможе схопити тих, хто стоїть позаду.

Ревільс вхопився другою рукою за ефес і тільки фіолетова іскра прослизнула по лезу. Немов дух зачарував не Дола, а певну зону. Таких фокусів майор не любив найбільше. Хоча мечником був чудовим, здебільшого покладався на магію.

— Ми не хочемо бійки! — голосно заговорила ілюзія. — Нам потрібна дівчина, що потрапила у ваше плем'я кілька днів тому.

— Мерелед? — перепитав Перко. — Вона наш шаман посланий богами, наскільки б сильними ви не були, захищати її — справа всього племені і моя особисто.

У Ревільса були власні аргументи:

— Іменем короля…

— Я теж принц, хоч і трохи меншого масштабу. — перебив чоловік. — Тож, іменем вождя, я вам відмовлю.

З-за дерев почувся хльосткий звук холодних, мокрих ласт і хрускіт снігу. Крізь висохлі кущі, з південного заходу, пробралися троє. Колючки терну їх не турбували. Не роздумуючи і, звичайно, не попереджаючи про атаку, вони кинулися на друзів із голими руками, як звірі.

Дикун із темно-зеленою лускою легко схопився за лезо світлого меча, не отримавши і подряпини. Відвівши сталь у бік він, "вправив" принцу щелепу, змушуючи відступити на півкроку.

Ревільс пропустив смішок:

— Давно не отримував по морді?

— Саме час для твоїх жартиків. — ельф вивернув меч і, висмикуючи з слизьких лап, навіть зняв пару лусочок з боку долоні.

Мерфолк в армії було багато, не лише завдяки вмінню залишатися непоміченими, а й природній броні.

А вампір згадав, що його меч використовувався без магії тільки під час тренувань, тобто тупився щотижня, а ось точився останній раз не менше року тому. Сенсу як від колоди, особливо у битві з лускатими дикунами. Проте й у кулаках сила була. Все-таки темна сторона воїнів вчить краще, та й піхотинець, за визначенням, повинен добре битися як зі зброєю, так і без неї. Перша трійка швидко вирушила на заслужений відпочинок.

— Дол, ти рукопашний здавав чи вас кавалеристів тільки скакати вчать?

— Виберемося з лісу, зламаю тобі хребет. — обурювався світлий принц.

— Навряд чи. Тобто навряд чи ти звідсіль живим виберешся.

Ревільс як завжди підначував, повністю віддаючись звичному азарту бійки.

— Ненавиджу твою злу іронію.

Світлий меч точився зовсім недавно, але саме Дол отримав вісім ляпасів, щойно наступна команда вискочила на зустріч.

Сарбс несміливо оглядався навсібіч і стискав у руці ефес, не наважуючись дістати сталь з ножнів. Він би дуже хотів бути корисним, тільки знову взяти зброю і битися всерйоз — великий крок. Перед очима стояв образ Мерелед, вона ніби повторювала його слова «Заради Тарен Ревільс ризикував життям, заради Тамріел Дол стрілявся на дуелі, а заради мене...»

Двоє кинулися на упиря з-за спини, хлопець вихопив клинок і, ні на мить не задумуючись, проткнув першого наскрізь, змушуючи другого відскочити в страху. Хлопчина тільки-но хотів зробити крок, за ним, як ілюзія міцно вхопила його за плече.

— У нас не менш важлива роль.

Руки тремтіли, але він прийняв рішення. Вольове рішення, одне з тих яких так мало було в його житті. Ілюзія розтанула, як сигаретний дим.

— Вибач. — прошепотів хлопець і рвонув уперед.

Ноги підкошувалися, але рука була тверда. Згадуючи кожен свій бій, починаючи з первинних тренувань у лабораторії та битв на передовій, закінчуючи жартівливими боями два-на-два з Тарен та юними принцами, у темному замку.

Його зібраності позаздрив би кожен із друзів. Та й неабияка сила 412-го зразка, збивала одного за одним. Такий запал підбадьорив і решту. П'ята група, чисельністю зо два десятки мерфолк не створила особливих проблем.