Розділ 13

Дол неквапливо, верхи пробирався засніженим лісом. Змінювали один одного тільки дві думки: чи не помилився солдат, який ще не прийшов до тями і чи захоче Мер повертатися. Загалом потрібно було перевірити інформацію та доповісти друзям. Краще новин до свята годі і шукати.

— Знову ти? — почувся знайомий хриплий голосок.

Знову почали кланятися дерева і лункий вітер приніс господаря лісу, прямо до непроханого гостя. Виправляючи старі помилки, ельф зіскочив з коня і низько вклонився.

— Вітаю тебе, дух лісу.

— Я от дивлюсь і думаю. — заговорив пеньок. — Знову сосною прибити або вигадати щось цікавіше.

— Хіба я винний перед тобою?

На це запитання у духа було багато відповідей. Достатньо вже того, що його солдати перекопали пів лісу або що палять багаття кожен божий день, чого вже говорити про те, що вночі всі «насвяткуються» і почнуть куролесити.

— Якщо не повернешся до табору, будеш винний. — прохрипів пеньок. — Я не дозволю проливати тут кров.

— Кров? Значить, я на вірному шляху. Проведи мене до неї, нам треба поговорити.

— Не буде розмови, буде бійка!

З категоричністю духа сперечатися було складно. Дол озирнувся, шукаючи супротивника, але довкола нікого. Тільки здалеку почувся хрускіт снігу. Праворуч. Він хитнувся назад і в сантиметрі від ока пролетів отруйний дротик. Лісовик глибоко зітхнув:

— Ну, ти мене не послухав. Тепер тобі доведеться померти. — дух клацнув пальцями, підскочив на місці і зник.

Ельф знову озирнувся, навколо нікого та вірити своїм очам військовий давно відмовився. Він вихопив меч і здивувався. Дух лісу точно не бажав йому перемоги. Магія не працювала.

— Абур. — Дол хльостко вдарив коня, а коли той поспішив геть, тяжко додав. — Рятуй.

Тарен випала честь розпалити перше багаття. Вона нервово дивилася на кремній, згадуючи, що вогонь не її стихія. Навколо били в барабани, наче підганяючи її. Земля освітлювалася останніми західними променями, а небо на якому вже з'являлися зірки, виблискувало яскраво-рожевою загравою, завтра буде вітряно.

Безглуздо загадувати бажання, якщо багаття, все одно, не спалахне з першою іскрою. Але замружившись вона стала на одне коліно і тихо промовила:

— Нехай усе повернеться на свої місця.

Іскра. Барабани затихли. Але вогню не було. Вона підвелася і тихо зітхнула, передаючи кресало Сарбсу. Проте, хлопець не поспішав, він пильно дивився на трут. У сухих соснових голках горіла маленька іскорка, яка могла стати полум'ям, але північний вітер задував її швидше.

Раптом, наче хтось підлив олії, спалахнуло полум'я, почулися радісні вигуки і решта вогнищ почали спалахувати один за одним. Тар не любила молитов та промов про богів, тому й зараз не повірила, що це знак.

— Ревільсе?

— Спробуєш розкласти карти на кохання знову? — він подав келих глінтвейну і нехотя дістав з кишені колоду карт.

— Як би не хотілося вірити в чудеса, їх не буває і наше майбутнє ніде не прописане, ми творимо його самі.

— А пророцтво?

— Співпадіння. — сухо відповідала дівчина.

— Даремно я розходився. Сам же просив тримати заручини у таємниці.

Дівчина забрала келих з його руки и посміхнулася, кладучи йому голову на груди. А Ревільс дивувався з того, що «рецепт» Мастро справді спрацював. Дивовижна жінка, якій не потрібні вибачення і гучні фрази, треба просто визнати, що в чомусь був не правий і не чекати жаданого «Я тебе прощаю», одного дотику достатньо, щоб знати, ніхто не таїть образи і не обдарує тебе холодним поглядом.

— Твої солдати впораються самі?

— Я ж не єдиний офіцер там. — спокійно відповів принц.

— Як би мені хотілося відзначити це свято серед друзів.

Цієї ночі по всій країні спалахнуть багаття, земля освітлюватиметься як вдень. Сім'ї з дітьми розпалюють вогонь у своїх дворах, люди похилого віку — в камінах, молодь збирається на площах, де місцеві правителі влаштовують галасливі гуляння. Навіть трактир Горга працював цієї ночі на повну силу. Його ілюзії дозволяли підтримувати вогонь протягом усієї ночі. Цього дня об'єднується вся країна, всі забувають про сварки та зустрічають рік щасливо. Привітати намагаються не лише родичів, а й далеких знайомих. А завтра, на честь свята, суд милуватиме всіх, хто гідний милості богів.

На пальці Тарен засвітився батьківський перстень. На зв'язку маєток, через вічне стеження, вони довго не наважувалися налагоджувати контакт, але сьогодні зібралися з духом. На морі спокійно, Філіна вийшла заміж, Філо з батьками перебралися до маєтку, у них із Римою щось закрутилося і, якщо навесні він не піде на фронт — зіграють весілля. Вчора надійшло повідомлення та диплом історика.

Домочадці не знали де їхня господиня, але цього їм знати було зовсім не обов'язково.

Ревільса вітав батько, а ось виходити на зв'язок із придворними він зовсім не хотів. Витрачати час на банальні «Зі святом, Ваша Високосте», «Перемог в новому році, Ваша Високосте» та інше не хотілося.

Абур стояв неподалік, боязко виглядаючи з-за дерева. Але тільки вловив на собі погляд вампіра, низько вклонився і, з гучним іржанням, став на диби. Хоча ніяких умовних сигналів не було, а Дол майже ніколи не потрапляв у колотнечі, Ревільс ніби зрозумів усе без зайвих слів.

«Схоже, — подумав принц, — друзі потрібні лише для того, щоб переривати інтимні моменти». Вампір зло пирхнув і озирнувся на дівчину:

— Тарен, — він хотів був наказати їй залишитися в селищі, але жоден його наказ за весь час не був виконаний, — поїхали зі мною, Дол у біді.

Інша фраза спричинила б скандал, а сперечатися не було сенсу, а ще часу та бажання. Брехати — теж. Простіше взяти її з собою, ніж вирішувати зараз хто правий, хто винний і, все одно, зустрітися на полі бою.

— Сарбсе. — поміщиця жестом вказала на свого коня.

Хлопець кивнув і поспішив виконати мовчазний наказ.

Мерелед не знала, що відбувається в лісі, але припущення тільки тішили. Романтичні мрії майже повністю поглинули шамана. Благо, у будь-якому стані вона не переплутає ліки та не помилиться з дозами. Однак, не помітити, як дівчина, пурхає між ліжками, з блаженною усмішкою, було неможливо.