Пролог

Арешти. Страти. Фронт. А найстрашніше, темний замок. Тобто — самотність. У величезному палаці з пишними залами, високими стелями, розкішними люстрами та горгульями під дахом завжди юрба народу. Придворні, слуги придворних, діти придворних, слуги дітей придворних... Проте палацові правила прописані так спритно, що побалакати просто не виходить, а якщо й вдасться вихопити когось на шляху до вечері, то на поклони йде півдня. А за дотриманням палацових правил Респонд та його слуги стежили з особливою прискіпливістю.

Здійснилося й те, що пророчила Мерелед, щоправда задовго до весілля: Ревільс вже більше двох тижнів на фронті, а до Тарен приставлений вчитель, що спритно розкладає по поличках як поводитися, що говорити, кому і як кланятися, а кому бити реверанси.

Хоча, варто зазначити, з першого дня вона поставила себе як принцеса. Мовчазна, сувора і смиренна Тарен гордо подавала руку з ельфійським перснем для поцілунку і обережно кланялася жінкам, що намагалися напроситися в прислугу. Тож і ставилися до неї майже як до принцеси. Високістю, звичайно, не називали, але й забороняти нічого не наважувалися. Кланялися, подавали руку, вибачалися першими, до того ж виділили чимале фінансування, яке графиня почала витрачати не питаючи поради, щоправда за цей час не з'явилося жодної нової сукні, черевичок, ба, навіть, рукавичок пари вона не замовила у королівського кравця… Простіше кажучи, нудьга смертна.

Наближався день зимового сонцестояння. І так хотілося вирватися хоча б на день до маєтку. Побачитись зі слугами, дізнатися як справи на морі. Як на лихо, не приходить і новин з фронту. Взагалі жодних новин.

Останньою втіхою були Сарбс, він єдиний не пішов на фронт, і бібліотекар. До речі, хамовитий гном, який здавався Тар неймовірно милим, хоча б тому, що не кланявся їй, а завжди вітав фразою «Знову влаштувала безлад на полицях історії». А ще дядечко Горг, лише з ним дозволили вести листування, через столичний трактир доводилося зв'язуватися із зовнішнім світом. Навіть з бібліотекою.