1. Тобі не втекти.

 У променях сонця і в сутінках ночі - життя, але для кожного різне. А для когось причаїлася смерть.

 Чи мріють вампіри побачити світанок? Я ніколи не питала в Ейдена, чи мріє він побачити світанок. Гадаю, що мріє...

 Можливо, у вампірі живе потаємна туга за денним світлом. Адже кожен вампір колись був людиною. Звичайною людиною, чиє життя, як і будь-яке інше, підпорядковане законам природи. Усе живе народжується, росте і розвивається, міцніє, старіє, в'яне і, врешті-решт, помирає.  Майже все, що живе на землі, тягнеться до світла. Внутрішній біологічний годинник живиться на зміні дня і ночі. Але жодна жива істота не боїться так сонячного світла, як вампір. Жодна не гине так під променями сонця, хоча воно може бути згубним для всіх.

 Якби не було необхідності ховатися в ночі, жити завжди в тіні, таке життя не здавалося б тягарем або прокляттям.  Все могло бути тоді інакше.

 Подібно до нічних мешканців лісу вампір змушений ховатися в сутінках ночі. Будучи неймовірно сильним, надзвичайно витривалим і невловимим хижаком, стає таким слабким і вразливим вдень.

 Бути вампіром - дар це чи прокляття? Але це саме та ціна, яку така істота має заплатити за свою силу, за своє відносне безсмертя. Вічність у сутінках ночі. Чи не стає вічність тягарем? Коли забуваєш, яке воно тепло сонця, коли знаєш, що воно ворог - вогонь, що знищує. Холод і темрява - це все, що оточує. І чомусь усі пов'язують ім'я вампіра зі смертю, вважаючи, що така істота вже мертва.

 Просто вона зовсім інша, така, що лякає і дивна, яка не підкоряється земним людським законам. Але й вона може жити в гармонії з природою. Вона може не знищувати.

 Чи може вампір дати життя, як усе живе на землі?

 Я не знаю.

 Ні. У вампірів не народжуються діти. Нездатність дати життя - це ще одна ціна за можливість жити вічно або майже вічно.

 Чи вважають вампіри своє життя тягарем?

 Думаю, ні. Прокляття сонця - це воно тягар. Застиглі в темряві - гірка правда їхнього існування. Але це лише один із законів життя - гармонії та балансу.

 Я почувалася жахливо самотньою і спустошеною. А мені так би хотілося побачити світанок разом з Ейденом. Вкотре повторювала собі, що я не втратила Ейдена, що він не загинув. Але телефон мовчав, і я могла тільки мучити себе питаннями і губитися в здогадках. Те, що Єн знайшов мене раніше за Ейдена - поганий знак.

 І як Єн зміг мене так швидко і безпомилково знайти? І де зараз Дейн? Чи все з ним гаразд? Я практично кинула хлопчиська. Мене мучили докори сумління і тривога. Я зробила помилку, приїхавши в це місто. Привела за собою "хвіст", а потім, нехай і не втекла, але змусила Дейна піти, залишивши його без нагляду...

 Хоча, кого я можу захистити? З Дейном ж буде все гаразд, адже Єн шукав мене? І мене він знайшов. Хлопчисько йому ні до чого.

 Я хвилину-дві стояла біля входу в супермаркет, не наважуючись туди зайти. 

 Якщо буду тинятися в магазині всю ніч до світанку, це викличе підозри. Але й стирчати перед входом так само було не найкращою ідеєю.

 Зайшовши всередину, крадькома окинула поглядом хол супермаркету в пошуках камер відеоспостереження. Я повільно пройшла по першому-ліпшому ряду зі стелажами. Зупинившись біля якихось банок, взяла одну з них. Роблячи вигляд, що вивчаю етикетку товару, покосилася на вхід до магазину. У супермаркет слідом за мною ніхто не заходив. Пройшовши трохи далі, стала роздивлятися товари на полицях. 

 У супермаркеті було не так багато відвідувачів, але вони все ж були. Я обійшла весь магазин. Роздивилася касирів і охорону недалеко від вхідних дверей, побачила, скільки консультантів-продавців працювало біля прилавків. Кілька працівників розкладали товар на полицях, або просто перекладали щось із місця на місце.

 Спочатку я не підходила туди, де були інші відвідувачі чи працівники супермаркету, але коли зрозуміла і відчула, що серед покупців з'явився вампір, почала триматися до людей ближче і в полі їхнього зору.

 Намагаючись вгамувати тремтіння, продовжила розглядати товар на полицях. Мозок напружено працював, немов сталева машина. Чи зможу я протриматися тут до світанку? Скільки вампіри не намагатимуться, їм не вдасться виманити мене з магазину. Рятівні камери відеоспостереження і просторі проходи між стелажами. Що шукачі можуть зробити, не здійнявши шуму? Не привертаючи до себе уваги, їм не вдасться нічого зробити. Адже я сама можу підняти переполох. Чи посміють вони через мене розкрити себе?

 Мені здалося, що я відчула присутність Єна. Намагаючись зовні не видавати хвилювання, яке охопило мене, повільно озирнулася. Його не було видно, але я чітко розуміла, що він тут. Зовсім недалеко.

 Затамувавши подих, стояла, вперто перебираючи товар на полиці перед собою. По спині пройшов холодок. Я відчула позаду себе моторошну дивну ауру. Хтось підійшов до протилежних стелажів і зупинився. Злегка повернувши голову, спробувала побачити, хто це був, хоча й так усе зрозуміла.

 Єн... Він стояв як звичайний покупець, любенько вибираючи щось серед товарів. Він теж обернувся. На його губах застигла усмішка, від якої холонула душа. Але я приборкала ту паніку, яка охопила мене раптом, коли зрозуміла, що саме він стоїть позаду. І коли побачила його, не дозволила страху затуманити розум. І вже тим паче Єн не повинен бачити, що я боюся його.