21. Чужа територія.

 Друзі Дейна загубили нас. Якийсь час ми сиділи за столиком, потім знову пішли танцювати. Я була напружена, та й Дейн здавався стривоженим і час від часу озирався. Його друзі помітили це і намагалися розбуркати хлопця. Він, як міг, вдавав веселощі.

 У якийсь момент, знову опинившись серед танцполу, я відчула наближення вампіра. Він загубився серед натовпу танцювальників і вже був зовсім поруч. Він шукав другого вампіра.

 Довго ж шукає мене. Можливо, йому заважає присутність такої великої кількості людей. Серед цих ароматів справді можна загубитися.

 Відчула, як Дейн потягнув мене за руку з танцполу до барної стійки. Він бачив вампіра, який блукав тепер у танці. Але несподівано, вампір опинився поруч із нами.

- Привіт, - промовив він. - Я тебе раніше не бачив.

 Змірявши його поглядом, зрозуміла, що незнайомець однозначно не з шукачів Єна.

- Хосний, гарний хлопчисько, - посміхнувся вампір.

 Він із таким інтересом розглядав Дейна, що мені стало трохи моторошно.

- Але, знаєш, це моя територія. Я нікому не дозволю тут слідити. Тут тихо і спокійно.

- Не розумію, про що ви, - проговорила я сухо, але його слова якоюсь мірою заспокоїли мене.

 Швидше за все, йому не потрібні проблеми і він намагається їх не створювати сам. Але як він добуває кров? Ейден не торкався цього боку життя вампірів.

 Проклятий Єн. Якби не він... 

 Вампір перевів на мене оцінювальний погляд і знову посміхнувся. Він пішов, нічого більше не сказавши. Дейн одразу пристав до мене з розпитуваннями.

- Що він тобі сказав?

- Хотів підкотити до мене. Це не шукач. Але він мені не подобається.

 Ми ще якийсь час залишалися в клубі. Вампір розважався, чіпляючи дівчат, як звичайний мужик, який прийшов до клубу, щоб кого-небудь "зняти". Але я намагалася не випускати його з уваги.

- Мені потрібно відлучитися, - промовив Дейн, коли ми сиділи за столиком, і друзі Дейна про щось жваво сперечалися, заливаючись від сміху.  - Я швидко.

 Дейн утік у напрямку вбиралень. Я пошукала очима вампіра. Ось він щось шепоче на вухо красивій блондинці. Але варто було мені на секунду відволіктися - його вже й сліду не було.

 Я схопилася з місця. Друзі Дейна не хотіли відпускати мене, оскільки, йдучи, він просив доглянути за мною. Пославшись на те, що мені потрібно в туалет, поспішила на пошуки Дейна.

 Не думаючи ані секунди я зайшла в чоловічий туалет. І якраз вчасно.

 Дейн мив руки. Через умивальник, ближче до виходу, стояв вампір. Підставивши руку під струмінь води, він робив вигляд, що нічого не помічає. Але, тільки зайшовши до туалету, я відчула ту напругу, яка розділяла обох. Точніше, Дейн був напружений до межі, і не міг зрушити з місця. Побачивши мене у відображенні в дзеркалі, злякався ще більше.

 Двоє хлопців, які також були в той момент у туалеті, з цікавістю розглядали мене, присвиснувши, і щось відпустивши на мою адресу. Не звертаючи на них уваги, я встала між вампіром і Дейном, підійшовши до вільного умивальника.  Хлопчисько судорожно ковтнув, але не промовив ні слова. Він вимкнув воду і знову застиг.

- Це чоловічий туалет, - посміхнувся вампір, подивившись на моє відображення в дзеркалі.

- Я помітила, - промовила, обернувшись до вампіра.

 Поглянула на нього з викликом, абсолютно його не боячись. Я не відчувала в ньому особливої сили. Ейден і Єн були набагато сильнішими. Навіть нишпорки Єна були сильнішими за цього вампіра.

 Не знаю, як могла зрозуміти це. Я просто знала. Так само, як могла відчувати людей, могла відчувати вампірів. Цей не здавався мені надто небезпечним. Але сприймав він мене досить вороже.

- Не думай ставати на моєму шляху, - промовив він, глянувши на мене прямо, а не через дзеркало.

 Щось здригнулося всередині. Ставати на шляху? Він що, поклав око на Дейна?

 Немов на підтвердження моїх здогадок, вампір кинув погляд на хлопчиська.

- Твій дружок? - знову посміхнувся вампір. - Мабуть, у нього солодка кров на смак, - додав він зовсім тихо.

 Я здригнулася.   

- Він знає?

- Він мій, - вимовила, не зводячи очей із вампіра, не давши йому договорити.

 Чоловік продовжував зухвало посміхатися. Хтось намагається оскаржити в нього здобич?

- Хто це сказав? - процідив він крізь зуби.

- Єн. Він віддав мені його.

 Не знаю, що мене смикнуло. Але це ім'я подіяло на вампіра. Посмішка зникла з його губ. Звичайно ж, він знав, хто такий Єн. Ось тільки, наскільки авторитетне для нього ім'я Єна. І чи посміє заперечувати "рішення" Єна?

- Гаразд, - видавив із себе вампір. - Можеш забирати хлопчину.

 Незнайомець не хотів відступати, але вочевидь вирішив, що простіше знайти іншу людину. Кинувши на мене уважний погляд, вампір вийшов. Я моментально обернулася до Дейна.