12. Непотрібні запитання.

 Усю ніч ми провели в дорозі. Дейн спав, скрутившись на задньому сидінні. Я дрімала. Ейден мовчав, перебуваючи в задумливому настрої. Один раз зупинялися на заправці. Дейн навіть прокидався, щоб сходити в туалет.

 Поки хлопчисько стирчав у вбиральні, я переживала, що Ейден захоче поїхати, не дочекавшись його повернення. Боявся, судячи з усього, цього і Дейн. Він дуже швидко повернувся і виглядав таким щасливим, немов встиг на останній автобус. Позіхнувши, хлопчисько знову згорнувся калачиком на сидінні й досить швидко заснув.

 Його присутність трохи обмежувала нас, а точніше, мене. Я вирішила все ж таки не говорити Дейну, хто я насправді, а тому деякі речі доводилося робити потайки від нього. А ще робити деякі речі, в яких для мене необхідності не було.

 Перед самим світанком на нас чекала чергова зупинка в мотелі. Мені насилу вдалося розштовхати Дейна. Щойно ми зайшли в номер, хлопчисько, до пуття не прокинувшись, плюхнувся на одне з ліжок. Друге ліжко дісталося мені. Вільним залишався тільки один двомісний номер - Ейдену довелося дрімати в кріслі.

 Я чула, як Дейн прокинувся, коли стало вже зовсім світло. Він збирався вийти і купити чогось поїсти. Я не захотіла йти з ним. Він приніс їжу в номер. Маленькі пиріжки з листкового тіста з різними начинками і гаряча кава.

- Вітаю, - мовив Ейден, коли хлопчисько зник за дверима у ванну кімнату, - тепер тобі доведеться це їсти. - Ейден усміхнувся одними очима. - Їж, їж.

 Він вочевидь знущався наді мною.

 Я озирнулася на двері. Взявши один пиріжок, підійшла до Ейдена.

- Навіщо ти його сюди несеш? - не зрозумів вампір.

- Знаходиш це кумедним?

 Я обійшла його зі спини і, зупинившись за спинкою крісла, схилилася, щоб бачити обличчя Ейдена.

- Не хочеш спробувати? - запитала, покрутивши пиріжок перед його носом.

- Припини, - невдоволено промовив Ейден, відштовхнувши мою руку від свого обличчя.

- Та годі тобі. Нічого ж не станеться. Коли ти востаннє таке пробував?

- Я не їм цю гидоту.

 У кімнату зайшов Дейн і здивовано втупився на нас.

- Хочеш умовити його з'їсти це? - запитав він.

 Я випрямилася і знизала плечима.

- Адже вони не їдять те, що їдять люди, - промовив Дейн.

- Та знаю я.

 Повернувшись за стіл, відкусила шматочок пиріжка. Тісто було ще теплим і хрустким. Начинка - курка з грибами. У них має бути зовсім інший смак. Я ж повинна це пам'ятати.

- Не подобається? - запитав Дейн, помітивши моє розчароване обличчя.

- А? - схаменулася я. - Ні. Зовсім ні.

 Я усміхнулася. Відчувала, що Ейден спостерігає за мною. І я мала рацію, бо щойно потягнулася по каву, як почула різке:

- Не захоплюйся гарячою кавою.

 Ну так. Знову розчарування, а я ж навіть і ковтка не зробила.

 Дейн раптом схопив пластиковий стакан, який стояв ближче до мене.

- Треба відкрити, - промовив хлопчисько, дбайливо відкриваючи кришку склянки. - Так швидше охолоне. Я замовив чорний... Цукор і вершки взяв із собою. Не знаю скільки... Який ти любиш.

 - Я люблю з вершками і цукром, - швидко проговорила я і запнулася. - Дві... ложки... - вимовила повільно.

"Любила...", - поправила подумки сама себе.

 Любила. Я пам'ятала, що завжди любила пити солодку каву з вершками.

- Щось не так? - знову запитав Дейн.

 Він уважно дивився на мене.

- Ні, - усміхнулася я. - Ти все правильно зробив. Дякую.

 Дейн видавив із маленького пака вершки в мою склянку і висипав туди ж цукор зі стікерів.

 Я проковтнула ще один пиріжок і, почекавши, коли кава трохи охолола, зробила кілька ковтків із пластикової склянки. Ця кава здалася мені смачнішою, ніж та, яку я пила в кафе в Смолвілі. Чи, може, моя підсвідомість говорила, якою вона має бути на смак.

- Не хочеш пройтися? - запитав Дейн, коли зі сніданком було покінчено.

- Ніяких "пройтися", - відгукнувся Ейден.

 Дейн невдоволено покосився на нього.

- Але, чому? Якщо ти не можеш вийти на сонце, ми маємо просидіти в номері весь день?

- Саме тому, - відповів Ейден.

- Адже ми не збираємося втікати...

 Дейн затнувся, зустрівшись поглядом із вампіром.

- Втечеш ти чи ні, мені все одно. Якщо мені знадобишся, я зможу тебе знайти.

- Я, - Дейн зробив наголос, - не втечу. Тоді б не набивався в попутники.

 - У Мей немає причин тікати від мене. Я не утримую її біля себе. Вона може піти в будь-який момент, якщо захоче, і коли захоче.

- Тоді, чому не можна просто вийти на вулицю зараз? - не вгамовувався Дейн.