9. "Крихітка" Дейн.

- Дейне, зроби добру справу, - попросила я. - Іди, відчини двері, будь ласка.

 Дейн якось неохоче виліз із машини. Його турбував другий пасажир, але хлопчисько більше нічого не питав.

- Ейдене, - покликала я і торкнулася його плеча.

 Машина була в тіні, і я відкинула Ейдену капюшон.

- Ейдене, - знову покликала його. - Ми приїхали.

 Він немов прокинувся, трохи піднявши голову. Я схвильовано глянула на відчинені двері номера і відстебнула Ейдену ремінь безпеки. Дейна не було видно.

- Мей? - запитав Ейден. - Що це?

- Мотель.

- Чому мотель?

- Думаю, так буде краще. Можеш вийти з машини?

- Звичайно.

 Я швидко вийшла з авто, щоб допомогти Ейдену. Але він не прийняв мою допомогу. Хоч і був слабкий, вийшов з машини сам. Я обійняла його за талію, і він поклав руку мені на плечі. Хотіла зробити крок уперед, але Ейден притягнув мене до себе.

- Обіцяю, що постараюся більше не залишати тебе саму, - промовив він. 

 Я не знала, що сказати. Я розгубилася.

- Але ж усе обійшлося, - вимовила, нарешті. - Тобі потрібно відпочити і набратися сил.

- Ти голодна?

 Я кивнула головою.

- Мені... важко.

- Ти розумничка. Твоїй силі й витримці позаздрив би будь-який новонавернений. Ця твоя "дитина" пахне, як свіжоспечена булка або паляничка.

 Ейден випустив мене зі своїх обіймів.

- Забери, будь ласка, з багажника сумку-холодильник.

 Я поспішила до багажника і забрала звідти те, що просив Ейден. Вампір сам дійшов до номера мотелю. Озирнувшись на всі боки, я кинулася в номер. Хлопчисько був там. Хто знає, що може статися?

 Ейден застиг у дверях, Дейн стояв посеред номера, втупившись на другого пасажира. Я напружилася. Адже Дейн ще не знав, хто ми насправді. Хлопчисько прискіпливо вивчав Ейдена поглядом. Звичайно ж, Ейден мав дивний вигляд. Хлопчисько скоро здогадається, хто перед ним.

- Наш крихітка прийшов до тями, - промовив Ейден втомлено.

 Хлопчині явно не сподобалося те, що його назвали "крихіткою".

- Дейн, здається? - уточнив Ейден.

 Вампір зайшов у номер. Я - за ним.

 Хлопчисько, пересиливши себе, проковтнувши образливе "крихітка", злегка кивнув головою:

- Дейн.

 Ейден зняв бейсболку, окуляри та рукавички. У кімнаті було трохи похмуро. Денне світло вже не заважало вампірові.

- З ним усе гаразд, - промовив Ейден, сівши на одне з ліжок. - Чому ця дитина ще тут?

- Я не дитина, - обурився Дейн.

 Ейден окинув його пильним поглядом, який трохи осадив хлопчиська.

- Вона назвала тебе дитиною.

- Я не дитина, - повторив хлопчисько, але вже без колишнього обурення.

 Він глянув на мене. Чомусь, йому не хотілося виглядати в моїх очах маленьким хлопчиком.

- Ейдене, - промовила я, - він допоміг мені, нам. Через чотири години сонце зайде. Нічого не трапиться, якщо він залишиться тут.

- Він не знає? - запитав Ейден.

- Ні, - відповіла, прекрасно розуміючи, про що Ейден хотів запитати.

 Вампір здивовано повів бровою, дивлячись на мене.

- Дейне... - промовив він, промацуючи свої кишені. - Мей, де мій гаманець?

 Упс...

 Я простягнула гаманець Ейдену. Вампір мовчки його забрав. Діставши з гаманця кілька купюр, простягнув їх Дейну.

- Дейне, знайди магазин. Купи якоїсь їжі.

- Добре.

 Хлопчисько, поглянувши на Ейдена, узяв гроші й вийшов із номера.

- Мей, - промовив Ейден, коли хлопчина пішов. - Ти ж розумієш, що ми не можемо взяти його з собою?

 Ейден жестом попросив віддати йому сумку-холодильник, яку я досі тримала в руках.

- Щойно сонце сяде, ми поїдемо, - відгукнулася, віддаючи йому сумку. - Адже Дейн може залишитися тут і переночувати. Немає необхідності виганяти його. Хлопчисько не зробив нічого поганого. До того ж він не знає, хто ми.

- Йому не здалося дивним, що ми уникаємо прямих сонячних променів?

- Він ще не здогадався, - промовила я, закривши вікно нічною шторою і ввімкнувши світло.

 Ейден ще не знає, що для мене немає жодної необхідності уникати сонця. Поки Дейн нас не чує, потрібно про це розповісти.

- До того ж... - почала я. - Думаю, ти дещо маєш знати про мене.

 Ейден діставав із сумки медичні пакети з донорською кров'ю.

- Що я маю знати? - запитав він, простягаючи один із них мені.