1. Незнайомка в дзеркалі.

 Останнє, що я пам'ятаю - крижаний, пронизливий погляд його чорних очей у напівтемряві. Це гарне обличчя з витонченими рисами, ніби висічене з білого мармуру, таке ж бліде без жодної прожилки і кровиночки, лише злегка червонуваті повіки відтіняли його блідість. Мені ніколи їх не забути. Я чую гучні удари свого серця і шум у вухах. ЙОГО погляд, спрямований на мене, немов він чогось чекає від мене. Він чекає, пильно вдивляючись у моє обличчя, знаючи, що бачу його...

 Я пам'ятаю лише це обличчя... І це нестерпно боляче. Жахливо боляче.

 Хто я?

 Я не пам'ятаю...

 Я не пам'ятаю, як мене звати, звідки я.

 Нічого...

 Порожнеча...

 І скільки б я не намагалася, нічого не можу згадати. Тільки ЙОГО обличчя.

 Хто він?

 Я не знаю. Не пам'ятаю... Але розумію, що від нього виходить загроза. І почуття тваринного страху охоплює все всередині, змушує стискатися серце, немов він одним рухом може обірвати моє життя. А до цього незрозумілого почуття страху домішується водночас бажання бути поруч, немов у цій людині все ж таки укладений для мене сенс цього життя.

 Бути поруч? Що за маячня? Хто він для мене?

 Наступне запитання, на яке не знайшла відповідь - де я.

 Я прокинулася, лежачи в ліжку, одягнена, але вкрита ковдрою. Прокинулася в місці, абсолютно мені не знайомому.

 Кімната, що потонула в напівтемряві, яку ледь розсіювала тьмяна лампа на стіні.  Важкі темні штори були щільно закриті й майже не пропускали світла. Я довго не могла зрозуміти, який час доби там, за шторами і вікном. Вечір чи початок ранку і сонце ще не зійшло?

 Кімната схожа на спальню. Ні, це готельний номер.

 Взувшись, я спустилася вниз, сподіваючись, що адміністратор прояснить хоч що-небудь.

- Сер, - покликала я чоловіка за стійкою, на якій стояв електронний годинник.

 На табло зеленим яскраво горіли цифри - 03:55. Отже, ранок.

 Чоловік сидів у глибині кімнати спиною до мене. Невисокий, повненький, з плішиною, що починала долати пишну колись копицю волосся. Він захоплено дивився якусь опівнічну передачу.  Ніяк не відреагував на звук мого голосу. Можливо, просто не почув.

 Дивна річ. Але я чітко відчувала його запах. Точніше сказати навіть не запах, а сморід. Саме так, від чоловіка смерділо немитим тілом, цигарками і чимось іще. І цей запах чувся виразніше серед інших запахів і був якимось навіть манливим.

- Сер, - я покликала трохи голосніше.

 Він обернувся.

- Так, я вас слухаю...

- Доброго ранку.

- Доброго ранку, міс.  Чим можу бути вам корисний?

- Сер, можливо, моє запитання здасться дивним, але... не могли б ви сказати, як я сюди потрапила?  І... я була сама?

 Чоловіка явно не здивувало моє запитання. Можливо, він очікував його почути.

- Учора вночі, міс, вас приніс молодий чоловік.

- Що значить приніс? - не зрозуміла я, відчуваючи, як усе всередині починає просто крижаніти від тихого жаху, що сковує.

- А то й означає: приніс на руках непритомною. Зняв номер на три доби. Відніс вас нагору. Потім майже відразу ж повернувся і сказав, що з вами все гаразд. Просто ви трохи перебрали, і просив вас не турбувати. Ще сказав, що, можливо, ви нічого не пам'ятатимете про те, що сталося напередодні.

- І ви йому повірили? - засумнівалася я.

 Мене вразила така недбалість і байдужість людська. Як можна було залишити поза увагою те, що до тебе в готель принесли непритомне тіло?

- Чому я повинен був йому не вірити? Ви виглядали добряче п'яною.

 Мені на мить стало навіть соромно. Чомусь здавалося, що я так зазвичай не роблю.

 Я знову подумала про слова адміністратора. Учора вночі. Виходить, я тут у готелі майже добу і, найімовірніше, пролежала в безпам'ятстві. П'яна? Але я не відчувала нічого схожого з похміллям. Лише голод і відчуття страху.

- А ви бачили його раніше? - запитала я.

- Кого? Молодого чоловіка? Здається... Не думаю, що бачив його коли-небудь.

- Він пішов і нічого не просив мені передати?

- Нічого.

 Отож, це нічого мені не дало.

 У голову раптом прийшла інша думка. Ім'я. Можливо, номер зареєстровано на моє ім'я.

- А на чиє ім'я зареєстрований номер? - запитала я в надії, що згадаю назване ім'я, і все стане на свої місця.

 Чоловік підійшов ближче, і мене пересмикнуло: наскільки сильний від нього йшов запах. Він ніби дурманив, і від цього мені стало зле. Нудота підступила до горла.

 Чоловік зазирнув у журнал, куди записував імена постояльців, і, поводивши пальцем по сторінці, промовив:

- Бенджамін Паркер, міс.

 Чорт. Хоча, на що я сподівалася? Це ім'я мені зовсім нічого не говорило.