Розділ 22

Розділ 22

Сонце ще фарбувало помаранчевими відтінками небо. Аарон і Тимофій чекали на своїх рідних, очікуючи нового  знайомства з малесеньким Даніелем . Саме так назвали новонародженого малюка, що відображав у собі усі найкращі риси краси мами і тата. Приготувавши вечерю вони з нетерпінням чекали зустрічі, і попиваючи гаряче какао ділились своїми думками, як це увійшло в їхню добру традицію. 

- Де ж вони є? - нетерпляче запитав Аарон, намагаючись вловити своїм слухом звук автомобіля.

- Можливо їм довелося десь зупинитись, все ж з ними малесеньке дитя, якому вочевидь варто змінити підгузок! 

- Ой я ж постійно забуваю, що він ще зовсім крихітний! - зітхнув Аарон.

- Таке швидко забуваєш коли виростаєш, що і ти колись був таким! 

- Я вже дорослий! 

- Звісно звісно, ти вже дорослий хлопчик, але все ще сумуєш за батьками! - посміхнувся дідусь.

- Ти теж за ними сумуєш!

- Звісно, це ж мої діти, я завжди сумую за ними, навіть тоді коли вони поруч! 

- Чому ж? 

- Бо завжди знаю що вони поїдуть! - посміхнувся дідусь.

- Я не хочу їхати! - швидко додав хлопчина.

- Що? - Тимофій відверто здивувався.

- Я не хочу повертатись до дому, поки що я не хочу туди! - Арон говорив це зважено з неабияким серйозним виглядом обличчя.

- Але ж там твій дім! - дідусь все ж намагався зрозуміти, Ааронові думки.

- Мій дім тут, я хочу залишитись з тобою! - ще серйозніше проказав Аарон.

- Але ж Анелія точно тут не залишиться Аарончику!

- Розумію! - він похилив свою голову - Але ж я доросли я впораюсь зі смутком головне залишитись тут! Я не хочу щоб це літо закінчувалось, я мрію щоб воно було вічним і час зупинився навічно!

- Ти не єдиний хто про це мріє, але тут на землі нам цього не дано, лише на Небесах ми зможемо залишатись незмінними і щасливими!

- Отож дідусю десь трошки я вже почав це розуміти тому стає легше коли я думаю про це!

- Усе це віра!

- Віра! - повторив хлопчина.

- Я буду найщасливішим дідусем на планеті якщо ти залишишся тут, але тебе чекає лікування і реабілітація!

- Тут теж є усе це, що правда в місті! Але ж це не проблема!

- Признаюсь тобі я вже говорив про це з лікарем!

- Ти про Михайла Михайловича?

- Про нього, він у свою чергу знає хороший постравматичний центр де працює його друг і він відгукнувся нам допомогти!

- Це ж чудово дідусю! - зрадів Аарон, ледь не підскочивши у своєму візку.

- Він говорить що цей центр не поступається європейським центрам, але ж розумієш маркетинг працює і тому частіше люди виїзджають до Європейських країн!

- Я хочу в цей центр!

- Це не питання, питання у твої батьки!

- Отож, мама не схоче, але цей центр і твій друг лікар - це аргумент на мою користь!

- А може й схоче! Гори звісно це чудово, але ж море краще, у вас там завжди нестача йоду і вітамінів, хоч і піде повітря і чиста вода, але ж рибинку в лісі не знайдеш як гриб! 

- Я люблю їх але мені зараз вони нагадують усе те що сталося а море мене заспокоює тут я відчуваю себе собою не інвалідом і не обмеженим, до того ж ти тут, а без тебе я б не зрозумів цього всього дідусю тож дякую тобі!

- Я тебе люблю онучку, та насправдв лише Бог змінює людей, і я просто привідкрив тобі цю важливу істину, а прийнявши її і повіривши в неї, ти починаєш помічати зміни!

- І я тебе люблю дідусю. Помітив, що зміни змушують мене бачити світ іншим!

- Мало хто цього помічає, бо мало хто змінюється, люди лише думають що змінились не повторюючи вчинків, які щойно робили ще вчора до прикладу, але зміни це інше, це нове бачення всього що навколо нас і власне нас у цьому світі, а головне розуміння хто такий Бог і чому ми Йому не байдужі?

- Бо Він любить нас і віддав за нас свого Сина на страждання і смерть! - говорив Аарон.

- Тому всі ці наші земні страждання і проблеми всьогь тимчасове явище. Вони обовязково закінчаться, усе мине, усе пройде, гроші згорять, золото розплавиться тільки наші відносини з Богом залишаться на наших вагаг у вічності!

- Мене це неаби як тішить, що у будь якому випадку я не залишусь в цьому кріслі, я буду ходити, хоча б вже лише тільки на Небесах! - зізнався хлопчина.

- Ти щасливе диття Аароне! - промовив йому дідусь з усмішкою.

- Чому? - запитав він дідуся.

-  Ти знаєш Бога, а це дорожче для людини за усе на світі! - промовив щиро дідусь.

- Завдяки тобі дідусю!

Раптом роздався звук мотору шини трощили під вагою авто камінці на дорозі світло проблиснуло за воротами. Довгоочікувана гості нарешті приїхали.
Вони поспішили на вулицю де за воротами вже чулись голоси Олени та Максима. Малюк теж намагався щось говорити, але цього було замало, щоб можна було його зрозуміти.