Розділ 19

Розділ 19

Ранкове сонце відтіснило темряву з горизонту, освітивши море своїм першим промінням, яке вселяло надію в новий день. Тимофій прокинувся разом із сонцем, заваривши собі каву він вийшов на край скелястого берега і вдивлявся в морську далечінь, де панували хвилі. 

Блакитний і синій, два кольори, які постійно супроводжують життя моряка. Тимофій смакував разом з кавою свої спогади зі своєї молодості, як давно це було коли він був молодим. Помолившись він взявся за роботу, щоб наділити їхній старанний труд довгоочікуваним вінцем довершеності. 

Діставшись головного приміщення маяка він відкрив люк і виліз на кришу. Покрівля була зі старенької черепиці тому трохи свіжого забарвлення додало б їй свіжіший вигляд новизни. Тому робота почалась, Тимофій почав її фарбувати, добротно і обережно наносячи якісну фарбу, щоб в найближчому майбутньому не варто було її чіпати. 

Страхувальний ремінь був почіплений на Тимофія, але ж він сам ускладнив собі життя. Побачивши, що одна із черепиць тріснута він почав діставати її щоб замінити, але це потребувала значних зусиль бо укладені черепиці щільно перев'язані між собою. Тому вчепившись руками в тріснуту деталь даху і прикладаючи певні зусилля його нога з'їхала на іншій черепиці і першим перехилилось відро з краскою, а за ним і сам Тимофій.

Трохи страху і адреналіну наповнили його тіло, він висів головою вниз, ремінь тримав його тіло, важко уявити що було б, якби на ньому не було ремення безпеки. Шматки потрісканої черепиці полетіли вниз і розбились, об суху землю розбудивши Промінчика, який одразу насторожив свої пухнасті вуха і прокинувшись вибіг з будиночку до маяка.

- Тепер прийдеться фарбувати ще й підлогу! - промовив собі Тимофій спостерігаючи, як яскрава червона фарба розтікалась під ним на дерев'яних дошках. 

Тимофій не міг дістатись паска, щоб вирівнятись і дістатись виходу на дах через який він і вийшов на покрівлю маяка. До того ж фронтальний фартух давив поперек, що було не найприємнішим відчуттям з усіх, але старий моряк не збирався здаватись.

Промінчик почувши дивні звуки, що досягали його пухнастих собачих вух, він проснувся і вибіг з будиночку. Побачивши Тимофія і розлиту фарбу почав гавкати, так що від його гавкоту проснулись діти. 

Анелія швидко підхопилась на Промінчикову лайливість і ледь прокинувшись ще зовсім сонна теж вибігла слідом за собакою. Аарон теж був ще сонний, але без сторонньої допомоги не міг підвестись тому залишився лежати очікуючи новин від Анелії. 

Вибігши босою і сонною дівчинка розгубилась побачивши що дідусь Аарона висить вниз головою ледь тримаючись на одному паску безпеки і запанікувала.

- О Боже, що сталось? Що робити? Я не знаю що робити! - розгубилась дівчинка, розуміючи, що вона з Аароном нічим не зможуть допомогти.

- Усе гаразд внучко! Я трохи завис, зараз спробую все виправити, не хвилюйся лише, усе добре! - намагався її заспокоїти Тимофій зі своєю звичною усмішкою, хоч і важко було посміхатись в такому положенні.

- Я зараз! - промовила розгублена дівчинка і повернулась в будиночок.

- Ну що ти розлаявся перелякав усіх? - говорив Тимофій промінчику а той продовжив гавкати дивлячись вверх, активно рухаючи своїм хвостиком.

- Що там Анеліє, що трапилось?

- Там твій дідусь... він... я зараз Аароне..  я повернусь лише допоможу твоєму дідусю!

- Що з ним? - ще з більшою тривогою запитав він.

- Усе буде добре!

- Буде добре?

- Буде обов'язково, але замало часу!

- Що ж там? Ну скажи Анеліє!

- Немає часу Аароне, повинна допомогти! - вона поспішно одягла свої кросівки і побігла до Тимофія - Тримайтесь дідусю!

Аарон почувши її шепіт здогадався, що щось не так, можливо тому спробував підвестись, але все марно. З певними зусиллями він впав на підлогу намагаючись дотягнутися руками до виходу, але його юні руки були заслабкими.

Тимофій відчайдушно намагався підтягнутись, але у нього теж нічого не виходило. Дівчинка вибігла аж на самий верх маяка слідом за Тимофієм і взялась відчайдушно допомагати йому. Приклавши останні зусилля він все ж таки зміг дістатись паска на якому тримався своєю рукою, не обійшлось без відданої допомоги дівчинки. 

Видихнувши з полегшенням і усміхнувшись до Анелії він подякував їй за допомогу і поцілував дівчину в чоло. Вони обоє усміхнулись і розсміялись, бо що ще можна було зробити після такого дива? Усе минулось ніхто не постраждав, окрім однієї черепиці і банки фарби що розлилась.

***

Спустившись з маяка Тимофій і Анелія знайшли Аарона на підлозі будиночку, який безпорадно лежав і не міг підвестися. Він просто хотів допомогти, відкликнутись на потребу, але його ноги не відкликались за бажанням його серця. Аарон був відверто розчарований собою і сумний, що все в нього ось так. 

Хлопчик тільки но почав вірити у диво, ледь відчуваючи свою мрію реальною, але цей момент знову дозволив розпачу і сумніву увійти в його юне серце. Хоч ноги його поки були все ж непорушні, але його серце намагалось рухатись в такт з вірою і добром. 

- Аароне онучку! - дідусь підійшов і підняв його.