Розділ 18

Розділ 18

Узбережжя розпрощалось із гарячими променями сонця, яке воно забрало разом із собою втонувши у морі. Вже завтра вони знову винирнуть із сонцем, щоб зустрітись із дрібними піщинками берега і хвилями, які втамовують спрагу усього піщаного узбережжя. 

Нічне небо відбивалось на морській тремтячій поверхні. Здавалось, що хвилі колихають зорі, але насправді це зорі співали свою колискову для моря. 

Аарон і Анелія дивились в телескоп, який на прохання хлопчини привіз із собою його дідусь. А чим ще зайнятись після смачної вечері літнім зоряним вечором. Аарон показував Анелії зорі ознайомлюючи її з найближчими до нашої планети небесними світилами. Він детально пояснював усе про кожну із них, поки вона споглядала на яскраву точку неба із землі.

- Варто почати з Сіріуса, або його величності Сіріуса. Найяскравіша зоря нашого нічного неба, вона яскравіша за наше Сонце і перевищує його світність у 25 разів. Але вона не найяскравіша зоря у всесвіті, її світлий блиск який першим кидається в очі на полотні нічного неба обумовлений його відносною близькістю.

- Справді яскравий!

- Альфа Центавра - найближча до нашого Сонця зоряна система, яка складається з трьох зір: альфа Центавра А, альфа Центавра В і альфа Центавра С. Це кратна зоряна система, адже вона складаєть з двох і більше зірок. Альфа Центавра це дві зорі А і В одна з них трохи більша за Сонце інша навпаки трохи менша за наше Сонце. Ці дві зорі доповнює третя зоря С червоний карлик, яка має назву Проксіма Центавра, адже саме Проксіма є найближчою зорею до нас!

- Чому Проксіма? 

- Латинською мовою - це найближча, або та що поруч!

- Тепер зрозуміло, і наскільки близько?

- 4,25 світлових років шляху!

- А скільки це кілометрів?

- В астрономії немає кілометрів, адже таку величезну відстань не можна виміряти ні метрами ні кілометрами!

- А що означає "світлових років"? 

- Шлях який нам варто подолати, щоб дістатись до Проксіми. Світловий рік — це відстань, яку проходить промінь світла за один земний рік, що приблизно становить 9,7 трильйона кілометрів.

- Доволі далеченько! - промовила задумавшись дівчинка. - То ось чому до них ще ніхто не дістався! - усміхнулась вона.

- Куди там нам до зірок, ми не навчились жити тут на землі, а вже мріємо про колонізації Місяця і Марсу! - дорікнув Ааарон.

- Це правда, ми навіть там залишаємо сміття, мабуть орбіта Землі вже в підгузниках, як і узбіччя доріг!

- Ото ж бо, але ми такі мрійники, нас завжди манить щось що непідкорено нами, те що недослідженно, те що залишається недосяжним для нас! - він дивився на зорі без телескопу, а Анелія через телескоп.

- Мрійники! - підтвердила його слова дівчинка пильно вдивляючись в небо.

- Ось там Кастор теж кратна зоря, Кастор А і Кастор В. Зоря Барнарда, яка рухається небозводом швидше за будь яку іншу зорю, її ще називають летючою зорею, через її власний рух який більший від інших зірок. За 180 років вона пересувається на величину, що рівна діаметру Місяця. 

- Справжній кенійський легкоатлет!

- Вольф 1061 холодний червоний карлик, зоря яка має планетну систему, що складається із трьох планет, одна з яких схожа на нашу Землю!

- І що в цьому такого?

- Вона привертає увагу вчених, адже вони розглядають її як потенційну планету де можлово могло б існувати життя!

- Але ж це не так! - заперечила дівчинка.

- Я знаю, але ж від такої подорожі я б не відмовився!

- І що б ти там робив на тій планеті?

Аарон залишив свої пояснення і задумався А потім тихенько промовив: я б там залишився!

- Що? Ти б залишився там?

- Тобі не зрозуміти! - похитнув головою Аарон. - Це занадто дивне!

- То поясни мені! - попросила дівчинка.

- Тоді слухай!

"Торкнутись би зір одвічних і відчути їхнє тепло,
 Щоб ноги мої, аж здригнулись, їх окови спустились на  дно,
 Побути б маленьким принцом і віднайти зорю,
 Де притулок знайду я вічний, й заспокою душу свою.

 Полетіти б до вас й залишитись, гостем нічним  назавжди,
 І блукати між вас безкінечно, залишивши палючі сліди,
 По собі я лишив би квіти, ставши принцом маленьким  земним,
 Що до вас із землі зміг дістатись, тим шляхом таємним  одним.

 Мені б зовсім не було страшно, що залишився сам на  сам,
 Ви мене би навчили вправно, вогняним своїм чудесам.
 Може хоч так піду я, може хоч там є спокій,
 Вірю, що там віднайду я, ліки ваді важкій.

 Я прикутий до берега болю, хоч і болю в мені нема,
 Усе, що мені лишилось, це візок важкого клейма.
 Мої ноги в мертвих кайданах, посміялось з мене життя.
 Все, що маю продав би за ноги, все вважаю без них за  сміття.

 Мої зорі чомусь далеко, як далекі мрії мої,
 А бажаю всього лиш ступати, по ранковій холодній  траві.
 Я бажаю робити кроки, як колись щоб не буть тягарем,
 Щоб вже більше не відчуватись, на візкові кволим  царем.