Розділ 14

Розділ 14

Бабуся Анелії приготувала дітям смачнющі млинці, і прохолодний лимонад зі свіжих лимонів. Світлана, як досвідчена господиня, точно знала, що готувати для дітей і чим їх пригощати. Аарон і Анелія, все продовжували своє спілкування в садку де вирувала прохолода. Бабуся раділа, що їм було так цікаво удвох. Ці двоє малих так нагадували їй їхніх дітей з Тимофієм, такі ж зацікавлені, милі і юні. 

Як швидко плине час, подумала собі Світлана, але скільки всього потрібно пережити за це короткочасне життя. Вона ще трохи постояла дивлячись на малих і зітхнувши усміхнулась, знову залишивши їх самих.

- Чому ти не їси? 

- Щось не дуже хочеться! - відповів Аарон.

- Скуштуй хоч половинку млинця! - вмовляла Анелія.

- Може трохи пізніше? 

- Ти засмучений, тобі важко говорити? То можеш не продовжувати! 

- Я вже почав, думаю варто закінчити цю розповідь! - рішуче відповів він.

- Ніколи не можна зневірятись, віра має величезну силу, вона для того й існує! - усміхнулась дівчинка.

- Навряд чи вона мені допоможе! 

- То є хоч якась надія на те, що ти зможеш ходити Аароне? - запитала в нього Анелія.

- Жодної! - відповів він засмучено. - Нажаль жодної! - повторив він.

- Ну не може бути все так погано! - продовжила дівчинка, шукаючи хоч щось що могло б втішити її друга.

- Можливо,  якби усе це трапилось десь там де ближче дістатись швидкій, тоді була б і надія і все інше, а так лише ця штука! - злегка вдарив він руками по ручках візка.

- В чому причина?

- Спинний мозок був пошкоджений кістковими уламками хребця. Коли відбувається компресійний перелом руйнується хребець, або одразу кілька, в той момент потрібне акуратне і обережне поводження і транспортування медиків до лікарні, а так як я був далеко в горах це було практично неможливим!

- Гелікоптер? Знаю звучить фантастично, але можливо!

- Так, він був, прибув десь за годину, але так і не зміг приземлитись біля нас, тому прийшлось мене до нього нести, кілька сотень метрів! 

- Навіть не уявляю, як тебе боліло? 

- Ти знаєш ні, не боліло, просто ця година була довгою, як ціле століття в порівнянні з тією секундою, за яку я встиг впасти й зламатись. Здавалось, що нічого не трапилось, я зможу встати і все буде гаразд, але я не зміг поворухнутись, почалась паніка, страх і знову паніка.

- Аароне це все дуже сумно і жахливо, як ти все це зміг пережити? - співчувала дівчинка.

- Навіть не знаю! Мені завжди хочеться отримати відповідь, але навряд чи я її почую бодай від когось!

- Ми ніколи не дізнаємось усіх відповідей на свої запитання, можливо навіть на самі нагальні і болючі, але ми можемо знати одне - ми потрібні для когось бо нас люблять! - усміхнулась Анелія.

- В твоїх словах є щось правдиве, можливо я ніколи раніше не помічав тої любові батьків до себе, як почав помічати після того падіння. Я бачу як вони стараються, але не відчуваю цього бо мабуть засильно поринув у свій біль, свою образу! - промовив він.

- Тому ти і думав, що ти для них тягар! - додала вона.

- Я поводив себе нечемно і лише зараз почав це розуміти! 

- Ніколи не пізно визнати свої помилки, адже лише так ми можемо щось змінити!

- Звідки ж ти така розумна? - запитав Аарон з усмішкою.

- Мабуть це від татуся, він надзвичайно мудрий і розважливий чоловік, не те щоб моя матуся не така, ні вона теж дуже мудра, але все ж мені здається, що я більше схожа на нього! - пояснила дівчинка з легкою сором'язливістю.

- Це ж чудово, одразу стає помітним, що твої батьки вкладаються в тебе! - зазначив Аарон.

- Ти знаєш Аароне я щось тобі розкажу!

- Так давай!

- Це не найкраща сторінка в історії нашої сім'ї, але колись мій татусь теж ледь не залишився у візку! - тихо промовила дівчинка.

- Оце так, і що з ним зараз?

- Зараз він ходить самостійно, звісно не так швидко можливо як колись, тому мені близька твоя біль і переживання!

- Тепер зрозуміло чому ти переживаєш за мене і постійно говориш про віру!

- Який ти здогадливий! - дотепно відповіла вона.

- Мабуть віра допомогла твоєму батьку не опинитись у візку?! - запитав Аарон задумавшись. - А от в мене її нема, та й до цього вона не була схожою на ідеалістичну!

- Облиш, мої батьки теж колись її не мали, але все змінюється коли нічого іншого не залишається!

- Можливо так воно і є! - погодився він.

- Варто сприйняти це випробування, як черговий рівень своєї гри, так воно важко, але знаю що все можливо, тому краще розпрощатись з минулим, і жити сьогодні! - промовила Анелія з піднятим настроєм і усмішкою, яку подарувала Аарону.

- Просто зараз? 

- Просто зараз Аароне!

- Думаю, що подумаю про це, обіцяю тобі Анелія!