Розділ 13

Розділ 13

Діти Филипа вже чекали на Тимофія біля головного входу лікарні. Він направду здивувався їхньому такому ранньому приїзду, але у своєму нутрі безмежно радів. "Ніколи не можна зневірятись в людині", думав про себе Тимофій і був щасливий, що не помилився у своїй вірі в дітей свого друга. Йому одразу постав образ здивованого і в той же момент, щасливого Филипа, який ледь не підскакує зі свого ліжка абсолютно здоровий і щасливий. "Дякую Боже" - промовив він пошепки і попрямував їм назустріч.

- Добрий день, вас не впізнати! - промовив Тимофій, підійшовши ближче до них.

- Навіть не думала, що ми так змінились, щоб нас було не впізнати! - видала дочка Филипа Яна, стоячи на височенних підборах.

- Яночко, ти справжня леді, така вишукана і гарна, я дійсно тебе не впізнав! - спокійно відреагував на її слова Тимофій.

- Невже ми настільки змінились Тимофій Іванович? - запитав Ігор.

- Змінились, але не зовсім! - відповів дідусь простягнувши свою руку, щоб привітатись.

- Що ви маєте на увазі? - одразу ж запитала Яна.

- Ви такі ж самі діти, як і десять років тому! - відповів усміхнено Тимофій.

- Чого ж це? - второпіла Яна, нічо не могла зрозуміти.

- Бо допоки живі батьки, ви ще діти, малі і нерозумні! 

Ігор потиснув руку, привітавшись з Тимофієм і не зводив з нього своїх очей, так само на нього дивилась і Яна.

- Я теж вас радий бачити, мої дорогі, що ж я справді радий вам, я знав, що ви приїдете!

- І звідки у вас була така впевненість? - знову гордовито запитала дочка Филипа.

- Ми самі не знали чи приїдемо! - доповнив свою сестру Ігор.

- Я просто вірив! Я знаю, для вас це прозвучало сміхотворно, але я як бачите ще з тих старих динозаврів, що вірить у те, що абсолютно не піддається здоровому глузду! - тепер він подивився в її очі.

- Хочете сказати, що ми погані діти? - запитав Ігор.

- Ні не хочу, але я вже своє сказав, мій дорогий Ігорю!

- Давайте обійдемось без моральних настанов, будь ласка, заради Бога, ми вже дорослі! - обізвалась Яна.

- Дорослі - дорослі, звісно, але все ж таки діти, а ваш батько ось в цій лікарні, на другому поверсі, і я буду чесним, ви безпосередньо до цього причетні! Хочете ображайтесь на мене, але я повинен вам сказати, що ви зробили достатньо злого по відношенню до батька. Не пізно ще все змінити, хочу сказати вам щось більше, прощення неможливо заслужити, або ви його отримуєте, або ви його не отримуєте, немає третього. Без жодних причин із вашої сторони, але по причині любові до вас з іншої сторони. Прошу вас запам'ятайте мої слова, вони вам згодяться! 

Вони уважно слухали, що говорив Тимофій.

- Ви не варті тої любові, але любов до вас вартує багато чого, вона бачить у вас вартість, якої ніхто ніколи не може побачити, якщо не дивитиметься на вас її очима!

- Хочете нас засоромити? - знову запитала Яна.

- Тимофій Іванович будь ласка! - доповнив сестру її брат.

- Будь ласка? Будь ласка! Не я вас соромлю, ви самі себе соромите, коли робите зле, ваші вчинки соромлять вас! - гіркою гримасою відповів Тимофій. 

"Добра людина з доброго скарбу виносить добро, а погана людина зі злого скарбу виносить зло. Кажу ж вам, що за кожне пусте слово, яке люди скажуть, відповідатимуть судного дня, бо за словами своїми будеш виправданий, і за словами своїми будеш осуджений."

(Біблія, Євангелія від Матвія 12:35-37)

- Йому не варто нервувати, лише хороші емоції, такі слова лікаря і я вас попередив!

Яна намагалась, щось відповісти, цитата з Біблії стала кісткою в горлі,  але так і не наважилась протистоянь старшій людині, яка прожила життя, а Ігорь похилив свою голову, щоб не бачити очей Тимофія.

- Добре, ходімо! - він запросив їх слідувати за ним.

- Може нам не варто? Може йому краще, якщо ми не будемо бачитись? - раптом запитав син Филипа.

Тимофій повернувся до нього і запитав:

- А вам тоді буде краще?

На що той лише промовчав.

- Филипу точно краще не буде, але ви можете це змінити! - промовив Тимофій.

- Чесно кажучи мені ніяково! - тепер вже озвалась Яна.

- Яночко, твоєму батьку теж ніяково, ось уже цілих десять років з того моменту, як ти покинула його дім!

Вона трималась гордовито, але все ж таки відвела свій погляд, щоб знову не почути докору на свій адрес.

- Ну годі вже діти, час ставати дорослими, у вас ще ціле життя попереду, а в Филипа кожен день - подарунок від Бога.

***

Біла, нудна, величезна палата була наповненна запахом медикаментів і дезінфекції, що перетворювали атмосферу в ній на страх, перед кожним відкриттям її дверей.

Тук-тук, великі двері повільно відчинилися і до палати увійшов Тимофій.

- Тімка, я знав, що ти прийдеш!

- Здоров мій друже! - привітався усміхнено Тимофій. - Я то звісно прийду, але чи чекав ти таких гостей?