Розділ 11

Розділ 11

- Ну все, все вже, не маю більше сил! Ех! - Анелія впала горілиць з виваленим язиком, просто на ароматне квітчане поле.

Промінчик підбіг до неї і облизнув з любов'ю її ніжне обличчя, дівчинка розсміялась від такого дійства. 

- Ну ти що малюку! - промовила вона до Промінчика.

- Щось ти швидко здалась? - промовив Аарон, усе ще намагаючись зловити чергового представника лускокрилих.

- Я все! Заберіть мене додому! 

- Все я вже теж заморився! - опустив він свої руки разом із сачком.

Промінчик теж присів, у м'яку траву, щоб перепочити від таких шалених активностей.

- Сонце вже сідає! - Анелія припідняла свою голову в сторону заходу сонця.

- Я бачу! То тобі вистачить цих що наловили? - вказав він на банку з різнобарвними метеликами.

- Вистачить! - відповіла вона втомлено.

- Що ти з ними будеш робити? - запитав Аарон.

- Знаєш хто такі ентомологи? - відповіла вона запитанням.

- Навіть не уявляю! Може етнологи? - перепитав він.

- Ні це інше, етнологи - це люди, що вивчають народи, їх розвиток, ентомологи - це люди, що вивчають комах!

- Угу, і що ти хочеш цим сказати?

- Ну то ми з тобою стали ними, ентомологами на кілька годин! - усміхнулась Анелія.

- Ну так, звісно, але що тобі з цих метеликів?

- Просто опишу їх, зроблю шкільну роботу по дослідженню лускокрилих і відпущу, одночасно і опишу процес їх вилову!

- Головне щоб вони не постраждали, адже вони такі тендітні! - зазначив Аарон.

- Головне не чіпати їх за крильця, бо їх надзвичайно легко поранити! - додала дівчинка.

- Як їм добре, вони собі літають і далеко і високо, над водою і над полем, нижько біля моря і високо в горах! - говорив Аарон вдивляючись в останніх метеликів вечора, що вже збирались додому.

- Деякі з них живуть лише один день! - промовила Анелія.

- Як сумно, але все ж їхнє життя має бути яскравим! 

- У нас людей, життя набагато цікавіше і довше за інших створінь!

- Але набагато важче! - із сумом промовив Аарон.

Метелики поступово зникли із поля зору, перед дітьми постала картина величезного круглого стонця, яке повільно тонуло далеко в морі, мерехтячи в його водах своїм промінням.

- На сьогодні мабуть вже досить! - промовив Аарон.

- То ти полюбляєш зорі? - запитала Анелія, побачивши першу ледь помітну зорю.

- Угу! - кивнув головою хлопець на знак згоди.

- Ти астроном? - усміхнулась вона!

- Я б і астронавтом не проти побувати! - посміхнувся їй у відповідь Аарон.

- В тебе є телескоп? 

- Є, мені його подарував дідусь! Досить непоганий! 

- Ніколи не дивилась через телескоп!

- Та це не так популярно серед людей, щоб дивитись в телескоп, до того ж це дороге задоволення, не знаю чи я б мав таку можливість якби не дідусь! - пояснив він.

- Хороший в тебе дідусь! - усміхнулась Анелія.

- З цим не поспориш, він занадто хороший для людей нашої планети, майже ідеал справжнього чоловіка!

- Я це знаю з розповідей моєї бабусі, тому вірогідно, що це справді так, як ти говориш!

Аарон лише посміхнувся не промовивши жодного слова!

- А чому ти говориш що людям не цікаво дивитись на зорі? - продовжили задавати питання Анелія.

- Усі шукають лише земного, грошей, слави, задоволень, але ніхто не шукає того що над нами. Люди ладні купити за гроші, які здобули нечесним шляхом, ділянку на місяці, але аж ніяк не здатні, милуватись ним із своєї домівки на землі!

- Це ти правду сказав, щастя взагалі не в таких грошах! - погодилась дівчинка. - Воно набагато доступніше і полягає у простих речах! - посміхнулась вона.

- Он, он, як ти мене розумієш! - Аарон подивився на неї і посміхнувся.

- То ти шукаєш небесного?

- Я шукаю спокою і можливо відповіді!

- Ти шукаєш правильного, але варто знайти Того хто може це дати!

- І хто ж мені може дати відповіді на мої питання? І спокій який я так хочу? - запитав він з легкою посмішкою.

- Лише Бог! - сміливо промовила Анелія.

- Бог! - іронічно промовив Аарон, дивлячись в небо. - Може ти встанеш вже із цієї трави? Не вистачало ще тобі простудитись! - промовив сердито, але турботливо Аарон.

- Я вже встаю! - підвелась дівчинка.

- Де ж дідусь? - заитав сам у себе хлопчина дивлячись в сторону маяка.

- Он вже їде! - закричала Анелія, махаючи Тимофію своєю рукою.

- Чудово!

Вони усі дружньо зібрались і подались через поле на зустріч дідусеві, що мчав по дорозі до дітей. Коли вони були вже в авто, Тимофій доставив Анелію до своєї бабусі, але Світлана не відпустила їх просто так, запросивши їх до вечері. Після того, як усі вони разом повечеряли, Тимофій розом із своїм онуком, поїхали додому, адже на сьогодні лишилось лише гарно заснути.