Розділ 10

Розділ 10 

Дрібні камінці дороги, що перетинала широчезне поле, вискакували з під масивних шин позашляховика, як пулі. Машина зупинилася біля широкого поля встеленого густою травою, залишаючи позаду себе маленьку хмару пилюки. 

Сонце яскраво світило, а море посилало теплий вітерець принесений хвилями з півдня. Хотілось жити і покинувши всі свої проблеми та справи, просто втонути в його ніжності. Сховатись від бурхливих хвиль життя в його синіх водах спокою. Сховатись як колись у дитинстві, вибігши з двору нестись на всіх парах до моря.

Що може бути кращим для дітей ніж безтурботний відпочинок далеко від міста, подумав про себе дідусь Тимофій. Вони вже не такі маленькі, як колись, але все ще малі, не дивлячись на їхнє стрімке дорослішання. Діти завжди залишаться дітьми, допоки їхні батьки живі, і дідусі з бабусями також.

У суворому світі ми всі діти, діти які не знають багато всього, що навколо них, але пізнають його з кожним своїм кроком, з кожним своїм дотиком, з кожним поглядом. Чим більше ми пізнаємо цей світ, тим більше ми пізнаємо життя, те життя яке подароване нам Творцем.

Ми усі діти, великі діти, які не знають цього світу, не можуть його зрозуміти, бо він занадто складний і жорстокий, щоб можна було його розуміти. Ми діти, які не вміють ділитись цукеркою, але діляться з нею зі своїми такими ж маленькими друзями. І навпаки ми діти, які вміють ділитись, але не діляться зі своїми друзями з цією ж самою цукеркою, яку так бажають усі діти. 

Ми різні, різні діти, що кожного дня пізнають світ, ми ті для кого існує цей світ. Ми ті, хто любимо своїх друзів і одночасно ті хто їх ненавидить, ми винахідники добра і ми ж винахідники зла. Ми ті що люблять і ті що не вміють любити, ми ті кого полюбив Бог, але ми аж ніяк не слухняні Йому, ми аж ніяк не зразкові діти Свого Батька, але ми Його діти. 

Ми ті заради кого Бог віддав найдорожче - Свого Сина. Він віддав за нас на смерть Свого Сина, бо ми виявились дорогими в Його очах, хоча ми і не заслужили цього. І навіть після всього, ми не наважились оцінити Його любов, не говорячи вже, про виявлення своєї любові до Нього. Ми погані і злі діти, але Він любить нас, любить до неможливості, любить так, що важко осягнути Його любов, але ми тому і погані, бо не хочемо бачити Його любові.

Нам подобається бути дітьми, адже так легше справитись із відповідальністю, яку ми перекидаємо на батьків. Нам легше зіпхати свою відповідальність на інших, щоб не нести відповіді за свої вчинки. Нам так краще, адже так легше виправдатись, що взяти з дітей, які мало що знають, але так багато творять лихого і набагато менше доброго.

Врешті решт можна залишатися дітьми, але хорошими, чемними і слухняними тими, які люблять Свого Батька і слухають Його голосу, тими хто живе так, як належить жити дітям Бога. Слід залишатись дорослими дітьми, незалежно від свого віку, статусу чи посади, під захистом Свого Батька. 

"Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким."

(Біблія, Євангелія від Матвія, 19:14)

Тимофій усміхнувся своїм думкам і вийшовши допоміг Аарону, посадивши його на візок.

- Справишся? - запитав він у нього?

- Справлюсь! - обнадійливою відповів хлопець.

- Ти мій молодець! - поклав свою руку на Ааронове плече дідусь.

- Увесь у вас! - додала Анелія.

- Бажаю вам гарно провести час!

- Дякуємо! - промовив Аарон.

- Ось тримай! - Тимофій подав сачок своєму онуку. - Я буду поряд! - вказав він своїми очима на маяк. - Тому, хай Бог береже вас!

- Усе буде добре! - відповів хлопець, взявши сачка до своїх рук.

Тимофій сів до позашляховика і поглянувши в зеркало бокогового виду, побачив двох радісних діток, які в націлилтсь на гарне проведення часу. Він одразу згадав ще один вірш із Біблії...

"Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде."

(Біблія, Євангелія від Марка, 10:15)

Завівши автомобіль він залишив дітей разом з Промінчиком, самих у великому полі квітів, де за кілька сотень метрів, його змінювало синє море.

Сонце було яскравим і палючим, воно тонуло в прибережному полі і виблискувало на поверхні морської води безліччю сонячних зайчиків. Вітерець повівав з моря тим самим роблячи повітря трішки свіжішим, посеред жаркого літнього дня.

Анелія віддала йому і свого сачка для метеликів і взялась за ручки візка, щоб штовхати Аарона.

- Що? Ні! Я сам! - Намагався противитись її діям хлопець.

- Заспокойся, все добре, просто насолоджуйся усією цією красою, що бачиш перед собою! - промовила дівчинка.

- Але я сам!...

- Ні, не сам, ти зі мною! - твердо заявила Анелія і не відпустила своїх рук від ручок його візка. - Збуть про все, ти зі мною, вдихни глибше морського повітря, впусти його в себе, як же тут гарно! - промовила дівчинка, і хлопець перестав пручатись, а тоді промовив:

- Це правда, одне з найкрасивіших місць, які мені доводилось бачити! - погодився з її словами Аарон.