Розділ 9

Розділ 9

- То як ти тут опинився? - запитала Анелія в Аарона.

- Батьки привезли до дідуся!

- А самі кудись поїхали! - закінчила дівчинка.

- Точнісінько так, але в моїх вагома причина! - пояснив Аарон.

- Що може бути важливішим за власну дитину? - емоційно запитувала Анелія.

- Теж власна дитина! - відповів він абсолютно спокійно.

- Оу я все зрозуміла, в мене теж те саме, моя сестра закінчила школу і батьки залишивши мене у бабусі, поїхали з нею влаштовувати її у доросле життя! - говорила дівчинка з досадою в тоні.

- Ну це ж нормально, нічого такого не сталось, щоб ти так розчаровувалася у їхньому вчинку. Коли ти закінчиш школу, їм прийдеться так само піклуватись про твоє становлення у житті, навчання, місто, місце проживання і безпеки, усе добре!

- Так, але хочеться бути разом!

- В мене не те саме, якщо що!

- А що в тебе? - з цікавістю запитала дівчинка.

- Їм би такі турботи, як твоїм. Адже вони зараз переживають про стан малюка, який в черві моєї матері, тобто мій братик, чи сестричка!

- Оу, вибач я є не знала! - вибачилась Анелія.

- Та все добре, сподіваюсь все буде добре! - промовив з надією Аарон.

- І я сподіваюсь, я молитимусь за них! - промовила співчутливо дівчинка.

- Ти справді в це віриш? - здивовано глянув на неї хлопець.

- В що саме? В молитву чи в Бога, Який її чує? -

- І в те, і в інше!

- Звісно я вірю в Бога і силу молитви, а ти що не віриш? - відповіла Анелія без жодних сумнівів.

- Я вже занадто дорослий для таких казочок! - гордо брикнув Аарон, намагаючись показати свою гордість.

- Яких казочок? Не говори дурниць, і взагалі ніколи так не говори, Бог це не казка! Тому будь обережний зі своїми словами! - промовила насторожливо дівчинка, намагаючись вгомонити Ааронові зайзнайсьво і наглість.

- Ну гаразд, гаразд не казка, а міф! - продовжив діставати її Аарон.

- Ну все годі, а то ми посваримось! - продовжила зупиняти його Анелія.

- Гаразд, гаразд не ображайся тільки, цього мені ще не вистачало!

- Не говори так більше, не смій! - поглянула на нього з усією своєю серйозністю тринадцяти літня красунечка.

- Чого ж ти так сильно заступаєшся за Бога?

- Бо я Його люблю і не дозволю тобі отак просто і необдумано молоти своїм язиком, ти ж ображаєш Його, тому краще замовчи!

- Кого того кого немає?

- Зараз тебе вдарю от ченсно ти дограєшся! - суворо попередила вона Аарона.

- Не треба, я вже й так побитий життям! - посміхнувся він.

- Ой поглянь на нього, я зараз скажу тобі образливу річ, а ти подумай про це. Ти не в тому положенні, щоб отак говорити про Бога, подивись на сабе і задумайся хіба не Його милість, що ти живий я не знаю, що з тобою сталось і ти пробач мене від усього серця, але якщо б ти не мав життя втративши його, це було б краще? - промовила Анелія.

- Однозначно було б краще, адже це не те життя, яке бажають люди і яке б я побажав кому небуття із усіх людей! Розумієш? - спокійно відповів Аарон.

Анелія мовчала дивлячись на Аарона, а потім присіла не зводячи з хлопця очей і промовила:

- Пробач, пробач, я навіть не знаю, що змусило тебе сидіти в цьому візкові, а я отак легковажно говорю про те чого не знаю і не відчуваю, пробач мене я не мала так говорити мені дуже соромно! - промовила з великим жалем на обличчі і в голосі дівчинка, ледь не плачучи своїми гарними очима.

- Усе гаразд, усе добре, облиш, не плач. Я не ображаюсь, я ж теж колись був як ти, вірив у доброго дідуся на Небі, тобто Бога. Молився до нього, думав що він ось десь, там і спостерігає за мною, бачить мене, але потім я зрозумів що все це не так, тому я звільнився від цього! - Аарон намагався усе пояснити доволі філософсько і по-дорослому.

- Це мабуть сталось після того, як ти опинився в цій металевій штукенції! - вона вказала своїми очима на його візок в якому той сидів.

- Так, саме після цього!

- І що тобі стало краще? 

- Що? Ні, але ж...

- Ото ж бо! - Анелія перервала його намагання виправдати своєбачення Бога. - Якщо твоє серце не знайшло спокій, значить усе це самообман і неправда. Бо Бог є і він чує наші молитви, Він бачить наше серце і любить нас навіть тоді коли ми не віримо в Нього!

Аарон мовчав, лишалось лише здогадуватись чи він задумався, чи сердився на свою юну співрозмовницею, але його очі дивились в очі Анелії 

- Давай більше не говори так принаймні в моїй присутності про Бога! - попросила його дівчинка.

- Гаразд, я не буду! - пообіцяв їй Аарон.

- А я намагатимусь довести, що твоє життя не страшне і важке, а щасливе і радісне, але це можливо лише коли ти зустрінешся з Богом особисто!