Розділ 8

Розділ 8

- Добрий день, я шукаю свого друга, якого вчора вечором привезла швидка! - звернувся Тимофій до молодої медички в реєстратурі.

- Добрий день, назвіть будь ласка прізвище вашого друга! - відповіла вона увічливо.

- Веліанчук Филип!

- Зараз, почекайте хвильку! - вона дістала величезний журнал з довжилезними списками і промовила:

 - Так, вам потрібно на другий поверх, палата номер сім.

- До нього можна? - спитав він занепокоєно.

- Боюсь що ні, але можливо лікар дозволить вам, якщо це так необхідно.

- Необхідно, це я телефонував у швидку і це я його знайшов, тому прошу вас дайте мені з ними побачитись!

Молода дівчина глянула на старого чоловіка своїми співчутливими очима і промовила:

- Ходіть зі мною! - і він хутко подався за нею.

Вона провела його до палати і ввійшла першою.

- Зачекайте будь ласка!

Тимофій смиренно чекав і через хвилини десь три, вона вийшла з лікарем і той привітався з Тимофієм.

- Михайло Михайлович! - промовив високий чоловік із гарною усмішкою.

- Тимофій, друг Филипа!

- Вже знаю!

- Дозвольте побачитись з другом! - одразу ж попросив Тимофій.

- Він не внайкращому стані!

- Що з ним таке лікарю? Я бачив ліки від серця у нього дома, мабуть він приймає їх вже досить давненько, але от я нічого не знав! - задумався Тимофій.

- Ви часто буваєте у свого друга? - запитав у нього лікар.

- Намагаюсь, ну так частенько, ми дружимо ще зі школи, тому дивно що я нічого не знаю про його серце!

- Вочевидь він уміє приховувати таємниці, навіть від найближчого друга! - посміхнувся лікар.

- Ще той дід! - додав зітхнувши Тимофій.

- Вперше бачу, щоб до пацієнта так рвались не рідні, а друг!

- Знаєте Михайло Михайлович, буває що у людей немає рідних! - подивився на нього пильно Тимофій 

- У вас є час, тому не затримувати у вас!

- Проблеми із серцем серйозні, скажіть мені чесно!

- Так, в нього серйозні проблеми із серцем! - відповів лікар. Тому прошу вас, на жодні тривожні теми не розмовляти, тільки хороші емоції і спокійна розмова! - наголосив лікар, перш ніж Тимофій увійшов.

- Я зрозумів вас! - промовив Тимофій кивнувши своєю головою і увійшов до палати де лежав його друг.

Филип був один у величезній білій палаті, від якої можна було зійти з глузду. Припутиний різними лікарняним штукенціями до якихсь апаратів і крапельниць. Обличчя Филипа засіяло побачивши Тимофій, навпроти хороший емоцій в списку лікаря вже можна було сміливо ставити задовільну галочку.

Він підійшов поближче і сів на стільчик, який був біля лікарняного ліжка, як зазвичай є у всіх лікарнях, і легко потиснув руку Филипа.

- Ну здоров друже! - усміхнувся Тимофій.

- Здоров Тімка! - тихо відповів немічний Филип.

- Радий бачити тебе!

- Я знав, що ти прийдеш!

- Хіба ж можу тебе отак залишити? - промовив він.

На що Филип лише усміхнувся.

- Стіни тут звісно жахливі! І як тут можна стати здоровим, коли навколи така страшна біла коробка зі страшнючим запахом медикаментів? - запитав Тимофій оглянувши білосніжну палату.

- Тут скорше помреш від білих стін! - додав Филип.

- Важко звикнути до такого, коли усе своє життя бачиш лише синє море і блакитне небо. Вони мають бути сині, як море щоб заспокоювали, а не навпаки дратували! 

- Важко звикнути до старості! - промовив Филип.

- Але ж цілком реально, ми ж звикли!

- Еге ж, або гарно намальована, якась картина, щоб розглядати і милуватись її задумові і красою, а це страшна утопія! - продовжив Филип.

- Ох ти і змусив мене понервувати, мій друже! 

- Та що ти таке кажеш, хіба я вартий того? - усміхнувся Филип наскільки це було можливим в його ситуації.

- Старий комедіант, хотів мене здихатись? - запитав Тимофій.

- Якби ж то це я. Мабуть Бог вже говорить, що мій час близький. Дякую, що ти прийшов до мене, я радий тебе бачити мій друже! 

- Вибач, що не заходив раніше, мені аж дико неприємно і важко через це!

- Хіба ж ти знав, що отаке може статись, тим паче в тебе своє життя і свої турботи, ти ж не можеш бути мені за няньку. Тому будь ласка облиш, усе це марнота, як і ми з тобою на цій землі! - заспокоїв його Филип.

- Так, це правда, ми зникнемо при першому ж промені сонця, таким є наше життя! 

- Я згадав один вірш, чи пам'ятаєш його? - запитав Филип у Тимофій.

- Нагадай мені, якщо не важко! - попросив Тимофій.

"

Життя наше коротке, як птаха політ,
І проходить воно, як весняний той цвіт.

Життя наше як тінь, на землі дано нам,
І запишуть його, на плиті лиш ім'ям.

Життя наше як ніч, при якій так темно,
І лиш сонце зійде, пропадає воно.