Розділ 7

Розділ 7

Після того, як Филипа забрала швидка допомога, Тимофій ніяк не зміг заснути. Ця ситуація давила його зсередини, як добре, що він зайшов до нього так вчасно і викликав швидку. Тимофій дуже сильно хотів поїхати з Филипом, але не міг залишити свого Аарона самого в чужій хаті тому відправивши того в лікарню, він вирішив почекати до ранку і вже тоді навідатись до друга.

Аарон заснув не дивлячись на усі обставини, адже був змучений після яскравого і втомленого дня. Поки його онук бачив свій звичний сон, Тимофій сидів на ганку невеликого будиночку і споглядав на небесні нічні простори, навіть маленький собака заснув, який попрощався зі своїм господарем, сподіваючись побачити його знову.

Тимофій молився до Бога і ділився з Ним своїми переживаннями, адже втрачати друга йому не хотілось. Він знаходив усі можливі слова, щоб вблагати Господа дарувати життя Филипу, і щиро вірив у те про що молив. Попереду була довга ніч, а кожна ніч буває надзвичайно довгою, коли так сильно очікуєш на світанок.

Тимофій згадував картини своєї молодості, в яких вони разом з Филипом були ще такими молодими і непосидливими, красивими і сильними, а ще закоханими. Разом навчались в морехідному училищі, разом відправились у перше плавання, разом бешкетували, разом досягали цілей і разом закохались в чарівних дівчат. Вони одночасно познайомились зі своїми єдиними коханнями на все життя, яких любили до цього часу, хоча вже обох їхніх перлинок не стало, а зараз може й не стати друга, що залишився.

Чи то я такий вже старий, чи то час так швидко пливе, що здатен лишити позаду будь який швидкісний корабели, думав про себе Тимофій. Наш час минає, дуже швидко, залишаються тільки спогади, а після нашого відходу немає і спогадів, лише можливо старі фото, які нагадують про нас.

Ми не вічні, хочемо ми цього чи ні, але наше земне життя короткочасне, не встигнеш заплющити очі, як воно минуло. І що ти зробив у цьому житті, що ти встиг зробити, чи зумів ти пізнати вічність? До якої потрапиш після життя.

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем? Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер... Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

(Біблія, книга Екклезіяст 1:3-7)

Справді ми як сонце, подумав Тимофій згадавши слова з Біблії, адже наше життя, як один сонячний день. Наше народження – це світанок, це радість для ти хто на нього чекає, а наша подорож чистим небом – протяжність життя, де нас деколи затуляють хмари, щоб ми не світили для інших коли так потрібні, а наш захід, як захід сонця, красивий, яскравий даруючий надію для когось хто вірить. Коли Тимофій побув наодинці він заснув, щоб трохи набратись сил, для невідомого завтрашнього дня.

***

Сонячне проміння ніжно розбудило Тимофія, на яке він так чекав, воно розбудило його і сповістило, що вже можна діяти.

- Аарончику, просинайся! - торкнувся хлопця дідусь.

- Уже ранок? - запитав він ще зовсім сонний.

- Так вже ранок, потрібно вставати!

- Ще трішки! - намагався він випросити ще пів годинки для сну.

- Іншим разом Аароне, а зараз потрібно вставати! - наголосив дідусь.

- Ти хочеш в лікарню?

- Безсумнівно! - кивнув головою Тимофій.

- Тоді я вже дідусю! - відповів Аарон розуміючи переживання свого дідуся, що було б неможливим ще тиждень тому.

Маленький собака породи Коікерхондьє скиглив, тому Тимофію прийшлось шукати корм і дати йому сніданок. Він був таким милим і хорошим, що сподобався Аарону і дідусю, але часу нього у них не було. Поки собака куштував свій сніданок, Тимофій спробував завести старенький позашляховик, на якому їздив його друг, на що той відповів згодою і завівся після кількох умовлянь повертанням ключа.

Посадивши Аарона біля себе і закинувши візок до багажника, автомобіль рушив зі свого місця і проїхавши кілька метрів зупинився. Аарон поглянув на дідуся, а дідусь на нього, і видавши тонку посмішку своїми вустами відчинив двері.

Маленький собачка біг слідом за ними не бажавши залишатись один, тому вони зупинились. Добігши до відчинених дверей він притиснув свою голову до літньої запашної трави, а потім присів з сумною мордочкою, наче просив їх взяти його з собою.

- Як тебе залишити? - запитав розчулений Тимофій його очами.

Він лише наставив свої вуха вверх і тихо гавкнув, очевидною стала його відповідь.

- Сюди, до мене! - кликнув його Аарон, на що той швидко звівся на свої чотири лапки і підбіг до відчинених дверей Аарона.

Уважно подивившись на Аарона він заскочив до хлопця і старенький позашляховий знову рушив зі свого місця! Наблизившись до села, Тимофій звернув не до дому, а в іншу вулицю, щоб залишити онука іпоїхати до лікарні. 

- Аароне я залишу тебе у Світлани, до якої зараз заїдемо і побудеш трохи там. Що ти на це скажеш? - запитав він у нього.