Розділ 6

Розділ 6

Повертаючись додому Тимофій раптово згадав свого друга, до якого давно мріяв заглянути, але з приїздом своїх рідних, підзабув про цю хорошу ідею, як зачасту торпляється з людькими думками. Щоб дістатись друга потрібно було всього лише звернути зі стежини і прямувати прямісінько до його домівки, яка була просто біля старого маяка, що тримав рятівну вахту настільки довгі рокию що їх можна назвати дрімучими роками.

Тимофій вирішив звернути до старого маяка, за яким дивився його старий друг, але ж він був не сам тому вирішувати питання потрібно було негайно, щоб не минути повороту із стежини. 

- Аароне, а пам'ятаєш старого маяка? - запитав дідусь.

- Пам'ятаю! - відповів він прищуривши свої очі.

- А пам'ятаєш дядька Филипа, який доглядає за ним? - намагався розворушити архіви пам'яті Аарона його дідусь.

- Такий смішний, у такому ж смішному капелюсі з довгою бородою? - зробив уточнення Аарон.

- Так саме цей старичок-морячок, який завжди пригощав тебе таранкою, яку ти так любив смакувати, а ще постійно наливав прохолодний квас, власного виробництва і вдивлявся у морський горизонт, наче чекав звідти корабля щастя! - усміхнувся Тимофій згадуючи приємні моменти.

- То чому ти згадав це зараз? Здається вже пізно, щоб відвідувати людей! 

- Це не просто людина онучку - це друг! - зазначив дідусь.

- Хіба є якась різниця? - запитав нервово Аарон.

- Хіба в тебе немає друзів? 

- Немає! Мабуть тому я не розумію оцих твоїх висловів чи цитат! - пояснив хлопчина.

- Коли ти відчуєш справжній смак дружби, тоді ти зрозумієш мої слова! - знову усміхнувся Тимофій.

- Гаразд дідусю, якщо ти хочеш відвідати його - свого друга, то я не буду проти!

- Дякую, що ти розділюєш моє бажання! - подякував він за Ааронову згоду.

- Ну звісно, наче у мене є вибір, та я не це хотів сказати, а те, що я з тобою, йду, чи їду, ну ти мене зрозумів! - Арон заплутався у власних словах.

- Я зрозумів любий онучку, я зрозумів!

***

В далечині стояв велетень маяк, що красував собою берег синього моря. Він стояв вже довгі роки, щоб вказувати шлях кораблям, великим і малим, шлях з якого вони звернули підкоряючи безкраї води. Доглядачі у маяка зміннювались поколіннями, передаючи свою улюблену справу своїм дітям, а ті в свою чергу передавали її своїм дітям, і лише доглядач маяка насправді знав скільки їх всього було у маяка.

Дивлячись на маяк, Тимофій відчував щось всередиі себе, було відчуття, що він вчасно прийшов сюди. Біля маяка був невеликий будиночок в якому жий його старий добрий друг Филип. Подвір'я не мало огорожі, тому вони увійшли спокійно, на ньому були розкидані старі човни, які ремонтував Филип, стояв старенький позашляховик з прицепом і як виявилось маленький собака, що одразу подав свого голосу, почувши про гостей, що увійшли на його територію.

Малий собака не зрозумфло звідки вибіг на зустріч Тимофію і Аарону. Він і боявся незнайомих людей, але в той же час і присідав на свої маленькі лабки перед ними, щоб привітаттсь і плвідомити щось важливе. Хоча сонце вже зайшло, але помаранчевий горизонт ще дозволяв розгледіти людину і собаку, тому вони чітко бачили одне одного.

- Привіт малюче! - промовив Тимофій до собаки, яка була в меьрі від ніг Аарона, уважно принюховуючись до людей.

- Гав гав! - почулось чітке від малого друга.

- Яка собачка, ти поглянь! - промовив Аарон простягнувши до нього свою руку.

- Хороший, де твій господар? - запиьав у собаки Тимофій.

- Гав гав! -пролунало у відповідь.

Він стрибав і пританцьовував побоюючись їх, але всеодно кликав за собою, відбігаючи від них в сторону будинку і повертаючись назад зі звичним гавканням.

Підійшовши ближче до будинку де жив Филип, Тимофій здивувався чому той не вийшов на зустріч, адже і вини розмовляли і собака створював звуки, так що лишитись байдужим до того що відбувалось на дворі за вікном будинку було неможливим і зовсім не схожим на Филипа. Його старий друг завжди радів гостям, живши самому далеко від людей звісно полюбиш навіть птахів, що прилітають до будинку. Він дбав про маяк та його світло, яке повино рятувати кораблі і вказувати їм шлях, як і майже всі доглядачі маяка, свою професію він успадкував від свого батька.

- Аароне, любий, почекай тут, щось мені це не подобається!

- Дивно, що його немає!

- Будь тут і чекай мене! - дідусь віддав йому фонарика і залишив рюкзак із рибою та знаряддям.

Тимофій залишив Аарона біля входу в будинок, а сам підійшов і постукав у двері. За дверима в середині будинку він почув важкий і лежь чутний голосс Филипа:

- Заходи!

Він швидко відчинив двері і хутко увійшов до будинку, а за ним швиднько вбіг і Филипів собака. Филип лежав на підлозі, його вигляд був далеким від хорошого, увесь блідий і слабкий чоловік, тримався за дерев'яні дошки своєї підлоги, щоб не впасти ще нижче. Він ледь поворохнувся, почувши, що хтось увійшов. Собака підбіг і обнюхавши свого господаря почав панікувати і скулити, щиро переживаючи за його стан.

- Филипе, що з тобою? - кинувся до свого друзя Тимофій.

- Це ти Тімка? - спитав він зрадівши.

- Це я! - Тимофій вхопив його обережно, щоб здійняти з підлоги, на якій тлй лежав. 

- Я навіть не засумнівався, що то ти стукаєш у двері! - важко промовив він.

- Що з тобою? 

- Я врав, серце, розумієш? - ледь пробурмотів він у відповідь.

- Давай піднімайся! - спонукав його Тимофій міцно тримаючи

- Важко, ребра! - промовив друг.

- Зрозуміло, ти впав коли залазив на маяк?

- Коли спускався! - уточнив Филип.

- Давай обережно, на рахунок - три!