Розділ 5

Розділ 5

Тимофій і Аарон вийшли через ароматне літнє поле, наповнене квітами на стежинку, що вела їх до моря. Ще кілька хвилин і перед ними постало саме море, яке разом із небом ділили горизонт навпіл. Важкувато було розрізнити та пізнати, де саме закінчувався горизонт, адже небо і море були одного кольору, але це захоплювало Аарона, ще більше. 

Вода була спокійною і тихою, наче навмисне чекала їх, щоб заспокоїти душу, відчувався морський запах і його мир, що наповнював собою серце. Візок Аарона трішки важкувато просувався піщаним берегом, який поступово замінив траву під ногами дідуся, тому дідусеві спала на думку одна цікава ідея. 

- Аарон, ти не хочеш пройтись? - запитав його з ентузіазмом Тимофій?

- Дідусю, тільки не жартуй, не псуй мені мого настрою, адже він тільки но почав набирати позитивну оцінку! - відповів онук.

- Ні ти не зрозумів, я питаю абсолютно серйозно? - зазначив дідусь всю серйозність своїх слів.

- Якщо ти серйозно то хочу! - скептично відповів Аарон, лиш би дідусь залишив його в спокої і швидше вже докотив до пляжу, де вода торкається піска.

- Тоді пішли! 

Тимофій зупинився, обійшов візок і став навпроти Аарона, а потім нахилився і обійнявши його здійняв вгору.

- Ей ти що дідусю, я ж не можу ходити, куди ти мене тягнеш, ей! - репетував підліток, аж ніяк не очікувавши таких дій від свого дідуся.

- Чого ти такий репетливий? 

- Ти ж мене впустиш!

- Сумніваєшся в моїх силах? - усміхнувся дідусь.

- Я боюсь, щоб не впав! - говорив він з величезними очима.

- Нижче землі не впадеш, до того ж пісок м'який і падіння буде не жорстким! - посміхнувся Тимофій знову.

- Ти жартуєш, я боюсь, посади мене у візок! - не переставав горланити Аарон, розлякуючи чайок і рибу, яку дідусь збирався наловити.

Тимофій розчепив поясовий ремінь свого рюкзака і відрегулювавши його, щоб він був довшим ніж зазвичай причепив Аарона до себе. Те ж саме він зробив з противідкидними стяжки, що на грудній частині рюкзака, і теж причепив ними Аарона до себе, від чого хлопець замовк від здивування. Не схоже було, що ці двоє зібрались на риболовлю, зі сторони усе виглядало наче вони обидва готувались до стрибку із парашутом, новачок і досвідчений парашутист.

- А так взагалі можна? - запитав Аарон.

- Як бачиш немає жодних проблем!

- Дідусю, думаєш це хороша ідея? - побоювався хлопчина.

- Впевнений, що це більше ніж ідея, адже ти вже зробив кілька кроків! - промовив Тимофій обережно крокуючи в бік моря.

Аарон лише зараз побачив, що вони йдуть вперед, повільно, але впевнено крокуючи на зустріч синьому морю. Підліток не міг уявити, що це реальність він справді йде, він рухається вперед, без жодного візка, чи не це його найзаповітніша мрія останніх важких місяців? Звісно він крокував не самостійно і не його ноги несли його вперед, але ж смак від цього для Аарона зовсім не змінився, він йшов, а це набагато важливіше за те, як це сталось, що він йде. Аарон крокував разом із свої дідусем, роблячи крок за кроком. 

Тимофій поставив його невеликі ступні на свої, причепивши надійно до себе він тримав його руки і таким чином хлопчина відчув себе знову живим, знову необмеженим, знову ходячим, що надало йому неабиякого натхнення. Схоже його сон на декілька хвилин їхнього шляху до моря став реальним настільки, що серце забилось швидше, а очі горіли вогнем.

- Ну то що, уже не страшно? - усміхнувся Тимофій.

- Я знову йду, ти в це віриш дідусю? - говорив усміхнений Аарон, досі до кінця не зрозумівши, що це взагалі таке.

- Головне, щоб ти вірив у це!

- Нажаль це не по-справжньому! - промовив Аарон.

- Хіба це зараз важливо?

- Зараз ні! - відповів хлопець.

Дійшовши моря Тимофій підійшов ближче до повільних тихих хвиль, щоб вони омили ноги Аарона, який був захоплений кількома хвилинами свого життя, яке перетворилось для нього на існування.

- Вона просто у моїх ніг! 

- Це ти в ній стоїш, це ти прийшлв до неї! - додав дідусь, надихаючи свого онука.

- Тобі не важко? - запитав він у дідуся.

- Ні онучку, не важко! - відповів він.

- Можна зайти ще далі? 

- Давай! 

Тимофій зайшов у воду, яка сягала по самі коліна Аарона, так що той усміхався вперше від коли приїхав до дідуся, а тоді взагалі з моменту, як перстав ставати на свої ноги.

- Неймовірно! - промовив усміхнений Аарон.

- Усе насправді простіше ніж ми можемо збагнути! 

- Моя маленька мрія, стала майже реальною на кілька хвилин!

- Радий, що ти відчув її хоч і ненадовго!

- Дякую дідусю, я цього не забуду! - подякував Аарон.

- А тепер то можемо і наловити їжі, що скажеш?

- Залюбки!

***