Розділ 4

Розділ 4

Після двох днів гостювання, Олена й Максим все ж таки наважились залишити Арона з дідусем і відправитись до столиці, щоб вирішити важливі питання здоров'я малюка і Олени. Аарон розумів, що вони залишають його через важливі причини, але всеодно йому було трохи ніяково, адже він звик до батьків і їхньої турботи, навіть попри усі свої слова та невдоволення, він любив їх.

- Синочку, любимий мій, рідний, нам не хотілось тебе залишати самого, але в нас немає вибору, важко далось це рішення, але ми спокійні і знаємо, що ти будеш чемним, а дідусь буде тобі за нас! - говорила Олена, прощаючись із своїм сином.

- Я розумію, я не маленький, тому можеш бути спокійна, я навіть не подумав, що ви позбуваєтесь мене, тому не переймайся! - помовив він своїй мамі, втиснувшись у свій візок.

- Навіть не смій думати таке, просто потрібно вирішити важливі питання здоров'я і ми повернемось! - вона поцілувала його.

- Гаразд, хай щастить, сподіваюсь я не помру тут від нудьги, краще вже від шторму! - говорив він без жодних емоцій.

- Не говори таких слів, ми любимо тебе і нетерпляче будемо чекати на нашу зустріч, а поки що насолоджуйся канікулами!

- Постараюсь, якщо вийде!

- Вийде, у нас все вийде! - усміхнувся батько Олени, поклавши свою руку на плече Аарона, щоб підбадьорити хлопця.

- Знаю татусю! - усміхнулась Олена.

- Ну що боєць, будь чемним, прошу тебе, хай дідусь не нервує даремно, будь йому другом, гаразд? - говорив до свого сина Максим.

- Ну я вже сказав, що постараюсь, тому мені більше нічого сказати! - розвів своїми руками Аарон, дивлячись кудись в сторону.

- Гаразд, сподіваюсь ми зрозуміли одне одного, тому хай Бог тебе береже! - Максим обійняв і поцілував свого сина.

- Уже зберіг! - з глибокою іронією промовив пошепки хлопець.

- Облиш у тебе є ми і дідусь, а у нас є ти, наш найбільший скарб! - заспокоїв його батько.

- Я не скарб, скоріш я інкасаторна машина! - знову він іронізував слова батька.

- Облиш свої образливі теревеньки, нам вже час! - сказав Максим.

- Синочку, ми тебе любимо! - Олена обійняла свого сина.

- Так - так, ніхто ж і не спорить! - бурчав Аарон.

- Бувай доню, я молитимусь за вас, щоб у вас все було гаразд! - обійняв її на прощання Тимофій.

- Дякую тобі татусю, ти найкращий батько у світі, люблю тебе! - вона обійняла його у відповідь.

- Навіть не знаю, як віддячитись вам! - стиснув своїми плечима Максим.

- Знаєш як? - запитав неочікувано Тимофій.

- Не знаю, скажіть! - сказав Максим очікуючи відповіді від тестя.

- Я чекатиму на ваше повернення із маленькою людиночкою, яка стане частиною вашої сім'ї, а в мене з'явиться новий прекрасний внучок! - усміхнувся він Максиму.

- Ааа, гаразд, хай буде так, це справді гарна віддяка! 

- Головне молитись і Бог усе вирішить, пам'ятайте важливі слова:

"Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому."

(Біблія, Євангелія від Матвія 7:7-8)

- Так тату, ми пам'ятатимемо що ви сказали! - похитав головою Максим і потиснув руку свого тестя.

- Але усе це потрібно робити з вірою, це не менш важливо! - усміхнувся Тимофій.

- Так, так і будемо робити! - погодився зять Максим.

Вони попрощались із Аароном та дідусем, після прощання, Тимофій помолився за своїх дітей і благословивши відправив в дорогу, повністю довіривши їх в руку Господню. Олена та Максим залишили дідуся і Аарона самих, відправившись вирішувати важливі питання їхнього спільного життя, що поки складались не найкраще для них усіх, але все ж намагались зберігати віру, яка залишилась у їхніх серцях.

Аарон мовчки проводжав їхнє сімейне авто, яке ще два дні тому привезло його в цю місцевість, розуміючи, що він залишися без них. Чи не вперше Аарон усвідомим своє життя, яке залежало повністю від його мами та тата, які за останні дев'ять місяців пбудували своє життя, абсолютно навколо нього, віддаючи йому усіх себе. Але зараз він залишився без них, відчай наповнив його серце і без того занурене в глибини апатичного океану, що у його випадку було не дивним станом, але Аарон забув про те, що він ще живий.

Він втратив здатність ходити, але не втратив здатність відчувати життя, тому побути з дідусем йому було потрібно, щоб він повернувся до життя, у його природніх кольорах і смаках. Батьків нема, та й дідуся він не бачив давненько, але що йому робити, як не змиритись і просто привітатись із літом та канікулами, які він зустрічав вперше на інвалідному візку.

Що можна взагалі тут робити? Думав Аарон перші кілька годин відсутності батьків, адже він не мав жодного уявлення чим може активно зайнятись дитина, яка обмежена у рухові. Проте в нього був його улюблений телескоп, який допомагав йому подорожувати на валичезні відстані і поєднувати зіркові шляхи всього одним поворотим оптичної труби і вже нові зіркові пейзажі поставали перед його уважним поглядом, який мріяв піднятись туди. Але ж на дворі був сонячний літній день, вітерець повівав з моря і зірок не було видно в день, до ночі залишалось вдосталь часу, але нащастя в Аарона був дідусь, який прийшов на допомогу.