Розділ 1

Розділ 1

Піт стікав чолом, м'язи страшено боліли, ноги стомлювались, а сонце сідало навпроти Аарона, він біг довжелезною дорогою в надії дістатись своєї мети, але сонце от-от мало сховатись за недосяжним для нього горизотом. Так сумно закінчувався його сон, що снився вже незліченну кількість ночей, перетворившись з простого сновидіня на особистий жах.

Олена увійшла в кімнату свого сина і відчинила штори, щоб світло наповнило простір, що одразу не сподобалось сонним очам Аарона. Світло наповнило кімнату і прогнало темряву, настав черговий ранок.

- Аароне прокидайся, чуєш мене? Чому твій будильник стоїть в кімнаті тільки для краси? Ним потрібно користуватись! - Олена спочатку поцілувала його, а потім похитала за плече, щоб він проснувся.

- Знову цей день, знову вставати з ліжка, навіщо, якщо нічого не змінюється? - запитав підліток сам у себе. - Хочу втекти з цього дому, хочу злетіти високо, туди де немає нікого крім тишини і зірок! - промовив він пошепки.

- Ти щось сказав? - запитала мама, почувши бурчання сина.

- Облиш мене, я нікуди не хочу їхати! - промовив він, неохоче.

- Ми ж збираємось до дідуся, хіба не так ти хотів провести свої канікули? - запитала вона, дістаючи з шафи його одяг.

- Це ви збираєтесь до нього, а не я, то що ти хочеш щоб я тобі відповів? - знову пробурчав він.

- Що ти щасливий і задоволений, а ще, що ти сумував за дідусем і хочеш його бачити! - говорила вона складаючи його одяг до валізи.

- Тоді ти цього не почуєш! - Аарон накрився своєю ковдрою, ховаючись від сонячного проміння, і знову поринув у німу темноту.

- Все, досить, зараз підійде батько! - промовила Олена і прибрала ковдру з його обличчя.

- Скажи мені будь ласка, що я робитиму зі старим чоловіком, Бог зна де, на краю світу, в якомусь селі? - розщебетався ранішній соловейко.

- Не потрібно нічого робити, потрібно відпочивати і провести незабутнє літо. Ну не прямо Бог зна де, а біля моря, і село на хвилинку теж біля моря, так що тобі гріх жалітись, інші платять гроші і купують гарячі тури, а в тебе дідусь живе просто біля моря! - відповіла Олена.

- Він дивний, навіщо мені це все, краще залишіть мене вдома самого! - буркнув Аарон лежачи на своєму ліжку.

- Так ми тебе і послухали! Не говори дурниць, дідусь буде з тобою на час нашої відсутності і допомагатиме тобі у всьому! - нахилилась вона до сина і усміхнувшись ніжно поцілувала його в чоло.

- Йому самому потрібна допомога, він же старий, то як він мені допоможе? - огризався Аарон.

- Ти не дооцінюєш свого дідуся, знаєш зовнішність оманлива річ, ти знаєш як він тебе любить, тому і чекає на тебе!

- Любить, можливо! - задумався Аарон.

- Будь ласка заспокойся! - попросила його Олена. - А ось і батько! - промовила вона.

- Привіт боєць, ну що готовий до поїздки? - посміхнувся Максим, до свого первістка увійовши в його кімнату.

- Готовий, якщо ця поїздка до Антарктиди де немає людей! - відповів він невдоволено.

- І що ти там будеш робити? Ти подумав про це синку? - запитав його батько.

- Відпочивати від вас і всіх людей! 

- Гаразд, але спершу ранкові обійми! - Максим обійняв свого сина, на що Аарон теж відповів своїми обіймами, міцно вхопившись за тата.

Поснідавши смачним сніданком, який швидкоруч приготувала Олена, родина взялась за останні збори перед від'їздом, адже дорога була далекою і виснажливою, тому вони сподівались подолати її до вечора, принаймні до пізньої ночі сьогоднішнього дня.

- Аароне, швидчіш! - гукала мама з кухні.

- Так, звісно, швидше... - з байдужою іронією Аарон повторював слова матері, яка намагалась його підганяти.

- Вже час їхати, ми поспішаємо, а ти як завжди збираєшся наче на війну! Коли вже ти навчишся, вчасно збиратись? - говорила Олена.

- Ніколи! Ніколи я нікуди не поспішаю і не поспішатиму! - відповідав він їй, тихо собі під ніс, так що це взагалі не було чутно.

Олена і Максим поспішали, закидуючи до машини усе що потрібно.

- Ви взяли мого телескопа? - запитав Аарон у метушливих батьків.

- Хіба ти його не взяв? - запитав Максим.

- Не взяв, він же завеликий! - нагадав Аарон.

- Вибач синку, зараз я його принесу! - Максим повернувся до будинку по габаритний телескоп.

- Щоб я там робив без свого телескопа? - зітхнув Аарон гримасою безвихіддя.

- Дідусь знайде чим тебе зацікавити повір! - промовила мама.

- Сподіваюсь на це, бо в іншому випадку усі ці канікули просто пуста трата часу, бензину, і моїх нервів! - зітхнув Аарон. 

- Усе буде чудово, не переймася, стався до дідуся з повагою, все ж таки він твій дідусь, який набагато старший за тебе і прожив чимало в своєму житті! - намагалась згладити чергове невдоволення свого сина Олена.

- Я б теж хотів його прожити, але не виходить! - знову зітхнув він.

- А ось і твій телескоп! - Максим приніс величезну штукенцію і почав засовувати її до багажнику автомобіля.

Коли телескоп зайняв своє місце, родина всілась до авто, і почала молитись, щоб попросити Божої охорони на їх даелекий і довгий шлях і всі ті справи, які їм потрібну було виконати. Коли Максим, як голова сім'ї звершив молитву і закінчив її словом - амінь.

- Амінь! - промовила із заплющеними очима Олена.

Аарон мовчав, тоді мама звернулась до нього не відкриваючи своїх очей.