І

Біль в нозі розбудив його. Губи потріскались від зневоднення, голова гула, а тіло боліло після сну на камʼяній підлозі.
У памʼяті спливали уривки вчорашніх спогадів про те, як після заходу сонця він відбивався від зграї бродячих собак, що нізвідки увʼязалася за ним. Каміння допомогло відігнати їх, однак хлопець все ж дістав поранення — вожак зграї роздер його ногу.
Кульгаючи, він дивом знайшов це місце — старий і, можливо, давно закинутий маяк. На щастя, двері були відчинені, то ж юнак, гукаючи доглядача, зайшов у невелику темну кімнату з камʼяними сходами. Відповіді він не дочекався — доглядач, якщо він взагалі тут жив, мав би бути геть старим або глухим, то ж, промивши рану залишками своєї води та перевʼязавши ногу, хлопець без сил провалився в сон.
І ось нарешті, крізь біль та запаморочення, він розплющив очі та побачив перед собою постать.
Жінка. Дівчина. У незвичній білій сукні з широкими рукавами та оксамитовим синім поясом. Довге волосся відблискувало магічним смарагдовим кольором, що нагадував морські водорості та було зібрано у химерну зачіску.
Вона стояла на першій сходинці, пронизуючи хлопця своїм холодним поглядом прямо до кісток. І все в ній було дивним, наче несправжнім.
На мить юнаку здалося, що він ще спить. Він протер очі, але дівчина не зникла. Вона так і продовжувала спостерігати за ним. І колір її очей здивував хлопця найбільше.
Світло-блакитні, майже прозорі, немов примарні, водночас відлякували та вабили його.

— Ні… Я… — хлопець не міг підібрати слів, адже він вперше опинився в такій ситуації. Він зробив глибокий вдих та зібрався з думками, — Мене звати Тео. Я прийшов сюди вночі, гукав доглядача, але ніхто мені не відповів, а мені край треба було переночувати десь… Бачите, моя нога… Вчора я… Чи можна мені…

Проникливий погляд дівчини та її скляне мовчання змусили його зупинитись.

— Промивай рану морською водою. Швидше загоїться, — нарешті сказала вона, навіть не подивившись на скалічену ногу. Вона відвернулась і майже безшумно покрокувала сходами наверх.

— Дякую! — таку відповідь Тео прийняв за дозвіл залишитись, то ж він видихнув із полегшенням, — Я піду, як тільки зможу ходити! 

Прийом був не дуже теплим, але Тео був вдячний навіть за це. Він розумів, що він небажаний гість, тому і сам був би радий забратися звідси якомога скоріше.
Дівчина вже майже зникла за поворотом гвинтових сходів, аж раптом хлопець гукнув її ще раз.

— Вибачте, але де я можу набрати питної води? Моя закінчилась, на жаль…

Дівчина зупинилась, немов це питання застало її зненацька.

— Глечик у кутку, — промовила вона і не глянув на хлопця продовжила підніматися сходами.

Тео кинув погляд у темний кут кімнати, в який ночував і міг заприсягтися, що того глека там не було, коли він вперше зайшов сюди. Він би точно його помітив, адже вчора вночі він шукав ще бодай краплю чистої води, бо його запасів в бурдюку ледь вистачило обробити поранення.
Хлопець вирішив ще раз як слід роздивитися кімнату. Правду кажучи, все тут відчувалося неправильним. Єдине світло пробивалося сюди зверху, вочевидь, з ліхтарної. Тут, унизу, не було ні віконця, ні стільця, не кажучи вже про ліжко. Жодного натяку на камін або піч. Дров, олії, провізії — всього, чого потребує доглядач маяка, тут також не було.
«Що ж, — подумав Тео, — мабуть все зберігається наверху. Хоч це і непрактично. Цей маяк має бути зовсім древнім, таких вже давно не будують. Але зараз нога турбує мене більше за цю чудернацьку споруду».
Він ледь дотягнувся до глека з водою та зробив ковток — смачнішої води він за все життя не пив. Спрага мучила його з ночі, то ж хлопець осушив глек і поставив його назад у кут.
«Що це за бісове місце?» — думки одна за одною заповняли його ще туманну голову. Зрештою, коли біль посилився, він згадав пораду загадкової господині та, кульгаючи, почимчикував до берега.
«Треба бути або геть дурним, або зовсім не відчувати болю, щоб мити рану солоною водою, — від голоду та болю він злився, на себе, на дівчину, навіть на саму матінку природу, — але вибору в мене нема».
Тео обережно сів на слизький валун, зняв пов’язку з литки та поволі опускав ногу у холодну морську воду. Він вже приготувався до найболючіших відчуттів в своєму житті, а добірні лайливі слова готові були зірватися з його язика. Однак коли хвиля торкнулася його рани, хлопець відчув лише легке лоскотне поколювання. І чим довше його нога була під водою, тим менше вона боліла.

— Що це за бісове місце? — вигукнув він у простір. Це питання більше за всі не давало йому спокою.

Коли біль вгамувався достатньо, щоб не відволікатися на нього, Тео, перевʼязавши ногу, взявся облаштовувати свій побут, хоч він застряг тут лише на кілька днів — хлопець завжди був непосидючим і майстровитим.
То ж він назбирав трави, щоб постелити на підлогу, розвів багаття та нагрів каміння для обігріву кімнати.
«Добре, що я взяв із собою гачки, — думав він, вправно роблячи вудку, — моїх запасів майже не лишилось, то ж завтра їстиму рибу. Якщо взагалі щось впіймаю. Насторожує мене це все».
Облаштовуючи нічліг, Тео помітив, що глек, який він залишив у кутку, знову повний питної води.
«Ох і дивна ця пані, — хлопець ще раз уважно роздивився кімнату, — моя компанія їй вочевидь не до вподоби, але дякую їй і за таку турботу».
Він посміхнувся, вмостився на своєму травʼяному ліжку та міцно заснув до самого ранку.

— Треба все ж віддячити цій дівчині, — тихенько сказав Тео сам до себе, смажачи рибу на вогні наступного дня, — нога і справді вже майже загоїлась.

Він взяв дві підзолочені тріски та поволі пішов сходами наверх, до ліхтарної.

— Я перепрошую, — гукнув він, озираючись навколо себе, — я приніс вам трохи поїсти на знак вдячності. Це проста їжа, але…

Тео раптово замовк — побачене вразило й неабияк налякало його.
Кімната, яку він вважав ліхтарною, мало була схожа на ті, які він бачив на інших маяках. Сонячне світло заливало її з широчезного вікна, більше схожого на арку, з якої можна було вийти на вузький балкон. Тут також не було жодних меблів, жодних припасів. Посеред кімнати стояв лише масивний п’єдестал, на якому височіла величезна мідна чаша, відбиваючи золоті сонячні промені.
Дівчина стояла у вікні спиною до нього і, здавалося, зовсім його не чула.