Епілог

- Тримайте її!

- Ловіть!

- Не дайте їй втекти з дитиною.

Крізь нічні силуети високих їв миготіла її світла накидка. Мати, чиї стопи бігли кригою сніговою стежкою, мчала вперед. До порталу А на руках у неї спала їхня дочка, дочка яка була здатна багато на що. Дочка в чиїх жилах текли дві наймогутніші сили у цьому світі: сили льоду та світла.

- Все добре, мала. Мама завжди буде з тобою... - прошепотіла жінка, цілуючи дочка лоба. - Обіцяю.

Не відчуваючи вже ніг, вона продовжувала бігти, що є сил. До кінця, до самого кінця аби врятувати її скарб. Вони нізащо її не отримають.

Добігаючи до порталу, де на неї вже чекав друг їхньої родини, Аврора відчула темну енергію ззаду і в останній момент ухилилася вбік.

- Так, так, так... Це ж наша прекрасна Аврора, а на руках та сама "світла дівчинка". Ну що ж, ти майже досягла свого, — усміхнувся старий у чорної мантії, — але не врахувала того факту — що я не сопливий новачок, якого ти перехитрила. Я найбільший маг цього світу.

- Як же, Мордред. Дивись, щоб твоя самовпевненість не зіграла з тобою злий жарт.

Сказавши це жінка відскочила убік, а з-за її спини в чаклуна полетіла найпотужніший потік сили. Мордред в останній момент встиг виставити щит, але його все одно зачепило і відкинуло на кілька метрів у замети.

- Дякую Алластор, без тебе я б не впоралася.

- Ти впевнена, що не треба було розповісти Елрон про все? Я впевнений він міг би допомогти.

- Ні, все це надто складно... - невпевнено сказала Аврора. Але підняв голову подивилася просто у вічі чоловіка і сказала. - Але я точно знаю, що саме в цей момент він має бути з твоїм сином у замку. Тому що на Ейдена буде скоєно напад і тільки мій чоловік зможе йому допомогти.

- Твої сили мене приголомшували ще в дитинстві, але я не втомлюся повторювати що ти прекрасна яка є.

Вони постояли так ще декілька хвилин до Алластор вирішив запитати.

- Ти точно готова це зробити? Чи готова залишити свого чоловіка одного? Чи готова відправити дочку жити в інший світ? Може ми зможемо...

- Ні! - Строго і жорстко перебила мати, на чиїх очах було вбивство цими чаклунами. - Я ввела майбутнє. Я знаю, що станеться, якщо вона залишиться тут, Алле. Знаю і не хочу цього...

- Як скажеш. Сподіваюся, у тебе все вийде.

У відповідь жінка лише сумно посміхнулася. Вибух. Вони удвох повернулися на звук і побачили вдалині яскраві яскраво-червоні вогні розсікаюче темне земне небо.

– Вони вже тут. Зволікати не можна!

З цими словами Аврора востаннє поцілувала свою сонячну дівчинку і передала її дорогому другу в руки.

- Врятуй її, Алластор. Врятуй мою Лію. - Благання та щирість танцювали в очах Аврори. А її ноги, які вже давно завмерли до почервоніння, ривком відступали назад у ліс.

Останні слова вона вимовила крізь сльози: "Прощавай, мій ангел. Я завжди буду з тобою." Розвернувшись, вона зникла в лісі, де мали з'явитися з хвилини на хвилину поплічники Темряви.

- Аврора... - промовив чоловік і міцно заплющивши очі, притягнув дитину ближче до себе.

Та світла, життєрадісна дівчинка, що грала з ним у дитинстві.

Та тендітна, але водночас сильна дівчина, яка допомогла йому пережити загибель батьків.

Та незамінна, рідна та ласкава подруга, яка за життя стала йому сестрою, зараз усе далі йшла в глиб лісу. Туди, де на неї чекала лише смерть.

- Ти знову рятуєш усіх, але тебе врятувати ніхто не може. Вибач мені, моя мила Anima.

І варто йому зробити крок у портал, як він озирнувся назад від величезного вибуху потужної енергії. Де злилися воєдино світло та пітьма. Де гинула частка його душі.

- Аврора...!

Відлунням рознеслося по світу ім'я жінки. Яка дівчинка чутиме щоночі, згадуючи лише силуети та голоси. Але вже там, у іншому світі, з іншою родиною.

________________________________________________________________________________

Anima (з лат. мови) - Душа