Шлях супротиву…

Такий от шлях супротиву…

З цього огляду вкрай цікавий і вірш Юлії Етімгер «Сила опору й сила тяжіння». Побудований на витонченому синтезі науково-поетичної метафорики та глибокого психологізму, він перетворюєе фізичні закони механіки на дзеркало внутрішнього стану людини. А звідти — відблиск до її вибору, екзистенційного…

За стилем це сучасний філософський верлібр. Текст вирізняється елементи концептуалізму, для якого властиві вільний ритм, відсутність жорсткої рими та прозаїзована інтонація. А все це разом перетворює текст на довірчу розмову або — ще точніше — внутрішній монолог. Роздуми про паралелізм та протиставлення та двох світів: сухого, раціонального — фізичних величин (сила тяжіння, сила опору, гранична швидкість, прискорення) та емоційно насиченого, крихкого людського буття (плач закоханої дівчини, брутальна реальність, приніжна казка) .

Юлія Етімгер майстерно використовує прийом художнього опредметнення. Так само добре вправляється із метафоричним трансфером… Так звичайна крапля дощу перетворюється на символ людської душі. Душі, що розривається між зовнішнім тиском обставин («силою тяжіння») та внутрішньою здатністю чинити опір («силою опору»)… І відбуваються пошуки граничного «балансу буття», власного.

Лейтмотивом художньої просторості виступає замилене дощовими краплями скло (шибка), яке маскує бруд реальності так само, як мрія чи ілюзія («преніжна казка»)… І скло, чи його фрагмент — склянка — захищає людину від брутального довкілля… І відбувається чудо: можливо, трагізм одягнеться у шати радості… І так авторський голос раптово ламає «четверту стіну» та безпосередньо звертається до читача. Звертається із застереженням і закликом не спрощувати світ до сухих формул. Інтригуюче… Мова білого віршу вирізняється контрастним поєднанням наукових термінів із ніжними, чуттєвими образом-уособленнями («хапає краплю й підійма увись», «обіймами», «тишею падіння»). А далі  розімкнений, відкритий фінал закликає до глибокого вдивляння в саме життя… Може, так і стверджується постулат, що будь-яка роль у цьому всесвіті — чи то вразливої краплі, чи мовчазного спостерігача-шибки, чи заплаканої дівчини — володіє власною невимовною цінністю та високим сенсом… А володіє таки…

«Не думайте, що це лише бій сили тяжіння та сили опору...

 Дивіться в життя.»