Таємниця образу

Зв‘язок між творами різних авторів існує… Бо він існує завжди. Завжди, коли йдеться про щось важливе. Важливе для всіх…

У цьому контексті «Ікона-переселенка», оповідка, записана Галиною Турок-Тимошенко зі слів баби Марії, постає не просто хронікою історичної драми депортації. Постає глибоким, сакральним нарисом про незнищенність національної душі. Текст дихає особливою ліричною тугою, де щем особи автора поєднується з масштабною трагедією народу, який втратив рідну землю, але не втратив свого духовного осереддя. Сюжетна лінія твору розгортається навколо святині із села Димитровичі (Ольшинка), яка уособлює «душу села» і супроводжує русинів-українців крізь століття. Супроводжує  від ординських навал до насильницького повоєнного виселення на Тернопільщину в село Майдан. Ліризм оповіді викристалізовується в образах прощання з батьківщиною, коли «у кожного в торбі — земля з-під хати, вузлик із зерном і смуток без кінця»… А сама ікона, розділяючи людську долю, «разом із ними плакала під дощем, мерзла на осінніх вітрах, зустрічала світанки над незнайомими дорогами». Цей художній простір непомітно перекидає місток до царини невимовного й таємного — містики чуда та вічності, що проступає крізь матеріальний світ.

І як, може не дивно, згадується композиція Electric Light Orchestra — «Таємні послання»…

Адже — секрети ніколи не закінчуються.
І ось вони кличуть,
Що вдієш ти?

Таємні послання кличуть … нескінченно…
Кличуть крізь простір нічний,
Послання крізь шари атмосфери.
Шепочуть тобі на вухо,
Лунають вони усюди.

Таємниця образу і починається з дива на старій груші, коли з пробитої ворожим списом ікони виступила «кров — жива, червона, людська»… Чи не трансформація сакрального живопису XVII століття?... Авторка веде читача до розуміння того, що справжня суть ікони перебуває поза межами мистецтвознавчих експертиз… Бо її сила живиться виключно людським духом… Ото ж — і транслюється метафізичний зв'язок поколінь через фінальний заповіт: «святині живуть доти, доки живе людська пам'ять»…