Поетично-філософська поезія

Поетично-філософська поезія продовжується твором Наталії Віленської «Чи можна». Вірш схожий скоріше на етюд. Спроба окреслити неможливість звикання до речей людського буття. Речей як світлих, так і драматичних. Побудований на риторичному запитанні та послідовному запереченні, твір проводить читача крізь ключові виміри існування. І шлях тут  від естетичного сприйняття «лінії краси» та родової пам'яті, вплетеної від батьків у рідні риси сестри й брата, до гострого неприйняття жорстокої реальності війни. Віленська наголошує, що до «скреготу війни», який спопеляє надії, звикнути неможливо. А ще  — й небезпечно.  Адже головний сенс опору — збереження майбутнього — дітей на рідній землі. Фінальні акорди вірша повертають до вічних джерел людської стійкості: краси, сонця, кохання та родового тепла. Твір утверджує ідею, що збережена всередині людини гармонія — єдиний надійний щит, навіть у часи найважчих випробувань…

Пригадую фрагмент книги Олександра Яковлєва «Від Трумена до Рейгана»… Там ще у 1984 році писалася така арифметика: «Лише на війни нинішнього (20-го століття) витрачено, за підрахунками вчених, понад чотири трильйони карбованців, на ці гроші можна було б 50 років безкоштовно годувати все населення Землі…» І так ця бухгалтерія переходить із століття в століття… А політики — годують народи обманом. І преспокійно ховаються за красивими жестами, промовами та заявами. Однак кожній розсудливій людині слід розуміти, що їхні жести, промови й заяви — лише на поверхні… А за лаштунками — могутні сили… Саме ці таємні сили й підносять їх на гребінь, і звергають, якщо потрібно…

Зважаючи на тему можновладців, їхньої удаваної величі та прихованих кулісних сил, найкраще сюди пасуватиме поетична класика — фаустівські рядки Йоганна Вольфганга Ґете у перекладі Миколи Лукаша…

«Там театр розрахований на грандіозний ефект,

Де на сцені вимахує долею клоун чи кабінет,

Та за лаштунками живих декорацій і слів

Невидима рука вже плете їм трагічний кінець…»

Да… Критика поезій потребує часу, щоб осісти, знайти свій ритм і скластися в єдину концепцію… Це не просто. Це складно. І не лише заради аби було складно і цікаво…