Віршована мініатюра Анастасії Гладун «Каміння пам'яті» теж органічно вплітається у загальний нерв цього огляду. Адже чудово резонує з наскрізною темою збереження пам'яті та етичного вибору людини перед лицем випробувань…
Вірш цей наче медитація про природу людського болю. Про небезпеку морального звикання до трагедій… А ще — про цінність історичної й особистої пам'яті. Поетеса будує метафору трансформації душевних переживань: від легкого «пилу» до важкого «каменя»… Тим самим наголошуючи, що найбільша загроза полягає не у самому тягарі втрат, а в ризику закам'яніння людського серця. У ризику перетворення чужого горя на байдужу статистику. Через зворушливі художні деталі — матері з польовими квітами на могилі сина чи дитини, яка малює сонце над згарищем родючого дому — текст утверджує ідею, що сила народу тримається на живому співпереживанні. У фінальному акорді авторка обирає свідомий етичний вибір: перетворити власний біль і тугу не на важкий валун для нащадків, а на міцний фундамент для майбутнього України, зігрітий людським теплом…