Розділ 24

Міранда

З коридору гуртожитку лунали веселі крики та сміх. Міранда деякий час їх ігнорувала, а потім відклавши книгу, пішла подивитися, що цього разу відбувається на її невгамовному поверсі. З моменту звільнення зі статусу дівчини Ігоря, в її житті утворилася помітна прогалина. Міранда з подивом виявила, що за час тих стосунків сильно віддалилася від друзів, майже втратила звичку «водити козу» гуртожитком та безтурботно веселитися. Доки вона зустрічалася з Ігорем, то не могла просто завіятися на пару годин, аби з кимось потеревенити. Адже після подібного її хлопець міг кілька днів ходити ображеним та докоряти: «Як ти могла кудись отак зникнути? Я тебе чекав/шукав. І взагалі, у тебе є я. Навіщо тобі ще хтось?». Про якісь походи на дискотеку чи в клуб і мови не йшло («Це дорого і взагалі навіщо? Туди ходять лише такі, як твоя Даліла, грошовитих хахалів знімати»). Тож тепер було трохи незвично знову мати час на спілкування, нагадувати про себе друзям, вибратися з групою у нічний клуб, а повернувшись під ранок, не почуватися винною. Виявилося, що клуб не таке вже й дороге задоволення, а їй давно і шалено не вистачало можливості натанцюватися до упаду.  

В коридорі тусила стихійна компанія студентів з пивом та цигарками. Жарти, верески, сміх.

— О, привіт, староста! Приєднуйся! Пива хош? — пролунало, як тільки помітили Міранду.

— Та ні, дякую, — посміхнулася Міранда, притулившись до стіни біля своєї кімнати.

— Цигарку?

— Які щедрі у мене на поверсі сусіди, — розсміялася Міранда, заперечливо мотнувши головою

— Ну, зі старостою треба підтримувати гарні стосунки, — розсміялася одна з дівчат, з третього курсу. Тут взагалі були переважно студенти менших курсів. — А то ще здасть нас оперотряду.

— Угу, вже біжу. Потримайте мої капці, — хмикнула Міра.

— Ні-ні, староста, я в «Науці» бачив, як ти бігаєш, притримай коней, — хмикнув один з хлопців, теж п’ятикурсник.

— Звичайно притримаю. Уявляєш, що мені скажуть, якщо я на конях прискачу до оперотряда? — пирснула Міранда.

Компанія всілась просто на лінолеум поряд з її кімнатою. Міранда присіла поруч. Жарти, теревені, сміх. Хтось побіг ще за пивом, хтось притягнув пусту банку з під кави, як попільничку. І все так легко, класно, що Міранда раптом відчула укол жалю, що так багато часу витратила на Ігоря, а не провела з подібними безтурботними компаніями. Та й взагалі п’ятий курс якось зовсім  непомітно підкрався. Занадто швидко. Усвідомлення того, що пішла друга половина останнього року її навчання погано вкладалося у свідомість Міранди. Макс таки мав рацію, вона так зосередилася на навчанні та пошуку справжнього кохання, що проґавила щось інше, не менш важливе. Від хвилі суму за втраченим шансом захотілося дійсно попросити цигарку і закурити. Втримала лише стійка нелюбов до цигарок, та усвідомлення того, що набуття шкідливої звички не допоможе повернути змарновані можливості.

Промайнула зима, вступала у права весна. Робота приносила нові знання та досвід, а лекцій та семінарів ставало все менше, бо більше часу віддавалося на самостійне опрацювання матеріалу. Невдовзі мав розпочатися час для написання дипломної (магістерської) роботи, а там і екзамени. На щастя, за гроші з заробітків мама купила комп’ютер, тож тепер Міранда могла писати дипломну роботу вдома, в селі, а не бігати в корпус чи проситись за комп у когось з сусідів. Тож додому Міранда тепер їздила щотижня, бо не уміла, як Даліла, писати курсову за ніч. Міранді було простіше робити таку роботу завчасно і потроху. Кілька написаних сторінок за кожні вихідні, і на момент здачі чернетки, вона матиме, що показати науковому керівнику.

В кінці лютого повернувся до навчання Ігор і написав їй на електронку ображеного листа. Судячи зі змісту, хлопець очікував, що Міранда вже наступного дня усвідомить свою помилку,  покається і повернеться. Ага, щаз, побігла гублячи капці! Міранда ознайомилася з його претензіями, з деякими подумки погодилася, але вирішила, що краще один раз когось розчарувати, аніж продовжувати ламати себе. Проте Ігор явно мав іншу думку, бо невдовзі з’явився на її горизонті в образі несправедливо покинутого героя. Влаштував романтичну зустріч з квітами біля роботи, провів до гуртожитку і дорогою старанно розказував, як він скучив, як його засмутила поведінка Міри (як ти могла мене покинути в лікарні?), проте він її прощає (я розумію, це стрес, дізнатися, що коханий на межі смерті), бо кохає. Тут же невимушено попросив її старі конспекти (бо ж треба надолужити навчання), гордо похвалився мобільним телефоном, який йому придбали батьки (страшненька Моторола з антенкою) і… покликав Міранду до себе, доки сусід додому поїхав (переклад – «хочу сексу»). Міранда  подякувала за квіти (одна з трьох нещасненьких троянд, явно куплених у якоїсь бабці в переході, дорогою зламалася) та ввічливо відхилила «заманливу» пропозиції знову опинитися в ліжку цього «скарбу».

Ігор здивувався і трохи розгубився, проте невдовзі оговтався й почав старанно оббивав пороги, тиснучи на совість, спогади, жалість та співчуття. Розум Міранди старанно відбивався від його залицянь критичним аналізом, а от зранена душа шалено воліла вірити розповідям про дурну помилку, обмовку, кохання та повернення гарних моментів. На щастя, нині режим навчання та роботи Міранди давали змогу перетинатися з Ігорем значно менше. А коли він її таки примудрявся спіймати, Міранда елементарно тікала, прикрившись банальним «я поспішаю/зайнята».

Мама Міранди радила «не вестися на ці маніпуляції» і взагалі була проти відновлення стосунків з Ігорем, а от Даліла з цікавістю спостерігала за цією грою в хованки. Й час від часу іронічно коментувала, як старання Ігоря, так і поведінку Міранди. Подруга від початку була здивована тим, що Міранда дійсно так більше і не поїхала до лікарні та вирішила отак покинути хлопця (сама Даліла могла годинами на когось скаржитися, проте коли справа доходила до дій, вдавалася переважно до милосердної дипломатії). Також Далілу дивувало, як наполегливо Ігор намагається повернути Міранду. Подруга, наче, й підтримувала її, проте водночас періодично захищала Ігоря, висловлюючи думку, що він не такий і поганий, і взагалі міг її спеціально прогнати з лікарні, бо турбується про неї. Ця думка зародила у Міри певні сумніви, проте це не скасовувало довгого переліку інших моментів. Взагалі Міранду вкотре здивувало уміння подруги крутити ситуацію «і нашим, і вашим». І Ігорю співчувати (він, забувши неприязнь, старанно намагався залучити Далілу в союзники) і піддакувати обуреним міркуванням Міри, і водночас дати номер телефону Міранди Кирилу з коментарем «лови свій шанс». Ще й регулярно обурюватися, як її дістали кавалери Міранді: «Чому вони всі, посварившись з тобою, біжать до мене?». Останній момент Міранду трохи веселив. Особливо з урахуванням того, що майже всі її залицяльники до Даліли ставилися погано. Певно, в даному випадку з подругою зіграли злий жарт її дипломатичні таланти та уміння кожному показати те, що він хоче бачити. Міранда ж не уміла так віртуозно «міняти маски», чи, точніше, варто визнати, не хотіла. Їй простіше було або прямо розповісти все, що думає, або петляти від людини, щоб зайвий раз не ображати та не влаштовувати випробування власній нервовій системі.