Розділ 22

Міранда

Ніч, за стіною в коридорі гуртожитку веселий гомін студентів, музика. Міранда закрившись в санвузлі свого блоку, змивала кров втраченої незайманості й подумки шкодувала, що не обрала для першого разу якогось вправного ловеласа. Але ж хотілося кохання… Ігор, попри його розповіді, про наявний досвід з якоюсь старшою жінкою, виявився явно не найкращим вибором. Оця розвага «пробий гнучкою ковбаскою кришку в пляшці» полишила у Міранди не найкращі враження. Боляче, довго, незручно, ще й потім він з виглядом турботливого естета-експерта, відправив її митися. Нема питань, ті дві пригоршні крові ловити в ліжку було б неприємно, але… Так і хочеться запитати у всіх авторів любовних романів, як у вас ті незаймані дівчата випадково втрачають цноту, ще й полишають після цього приємні враження? Як це в біса, взагалі можна зробити «випадково»?

Старанно посунувши глухе невдоволення та намагаючись сконцентруватися на позитивних думках Міранда повернулась до кімнати. Вона має хлопця, який її кохає, переймається її станом, старається про неї турбуватися, цінує, те, що він у неї перший. І цей хлопець перспективний, майже не палить, має непогану зовнішність, не дурень. Та більшість дівчат вважали б це щастям! То що ж Міранді ще треба, щоб її голова нарешті вимкнулася? Чи у неї той клятий «вимикач» взагалі не має такої функції?! 

Міранда пораділа, що сусідок сьогодні немає й закривши двері акуратно вклалася у ліжко поряд з Ігорем. Він її обійняв та почав турботливо розказувати, що він корисного прочитав про перший досвід і які має плани надалі. Так вона й заснула, намагаючись зручніше вкластися на односпальному ліжку з немаленьким хлопцем (широкоформатність, то, виявляється, сумнівний плюс), під його міркування про те, скільки днів треба, щоб все загоїлося та наскільки зміняться відчуття потім.

Наступні тижні Ігор мав вигляд кота, що знайшов доступ до горщика сметани, а Міранда не могла позбутися відчуття, що вона стала… іншою. Дорослою? Здавалося, що про ці зміни у неї має бути написано на лобі великими літерами. Але, на щастя, минали дні, а світ навколо жодних написів не помічав. Чи то вона прекрасно давала раду своїм емоціям, чи то занадто перебільшувала помітність цих змін. Власне, навіть Аля та Даліла далеко не одразу запідозрила, що у Міранди з Ігорем, щось змінилося у стосунках. Мабуть, через те, що пристойна поведінка, без надмірних емоцій та ніжностей, то взагалі коник Ігоря. 

Наступні вправи у ліжку були успішнішими, приємнішими, пізнавальними тож загалом Міранда дійшла думки, що все не так і погано. Певно це і є кохання. Трохи не таке, як мріялося, але, можливо, тому що вони з Ігорем занадто раціональні. Втім, чого їй скаржитися? Ігор явно щасливий, старається оточити її увагою. Прогулянки містом, кілька походів в кафе (він же бідний студент, а не Рокфеллер), якісь гостинці з дому. У ліжку Ігор зайняв трохи поблажливу позицію турботливого наставника. Впевнено розказував, що і як варто робити, оголосив, що презервативи йому не подобаються, «бо вбивають все задоволення» і порекомендував їй користуватися протизаплідними таблетками. Міранда врахувала його побажання, ознайомилась з кількома наявними в продажу варіантами і обрала для себе «Логест». Вони були не дешеві, але Ігор запропонував оплачувати половину вартості та навіть часом акуратно нагадував не забути їх випити. Даремно переймався. Що-що, а таку дурню, як незаплановану дитину, Міранда точно не планувала.

Якось у п’ятницю, коли Ігор поїхав додому, Міранду спіймала знайома з профспілки і запропонувала безкоштовно відвідати в Києві футбольний матч «Динамо-Шахтар». Треба було лише швиденько зібрати групу студентів і організувати їх прибуття до потяга. Звісно, Міранда погодилася, та й охочі «на халяву» проїхатися до столиці набралися швидко. На прийняття рішення та збори давалося лише кілька годин, але це не стало проблемою ані набрати пристойний гурт, ані вчасно зібратися тому гурту перед потягом (хоч годинник звіряй). А от по прибуттю у Київ, для Міранди, як відповідальної за цю групу, стало цілим квестом зібрати  своїх «любителів футболу» на матч. Бо, якщо Злата з Яриною зрозуміли умови поїздки і після прогулянки містом прийшли вчасно, то Даліла з Маринкою чхали на всі правила та гуляли столицею до початку другого тайму, не заморочуючись тим, що Міранді «прилетить за це». Та Міранда й сама б не проти уважніше роздивитися Київ, погуляти, але ж умови поїздки були – прийти на матч! А дівчата ще й образилися, що вона їм нотацію прочитала. Хоч, варто визнати, на футболі (Міранда вперше його дивитися на стадіоні) виявилося теж досить весело.

Після матчу той натовп шалених фанатів (загальна атмосфера, то штука заразна) хвилею виплеснувся на вулиці столиці й галасливою змією почимчикував до вокзалу. Й, що дивно, навіть нікого дорогою не загубили (принаймні з групи Міранди). Взагалі, та бурхлива юрба вболівальників (більшість з яких була напідпитку) з дудками, шарфами та криками до хрипоти «Оле-оле-оле, Шахтар-чемпіон!», справляв незабутнє враження. Та й подальша ніч у плацкартному вагоні нагадувала креативно-весело-божевільну вечірку, на якій було все, від танців у простирадлах, до змагань на швидкість перестрибування з полиць (як ніхто не покалічився – вселенська загадка). А на ранок у їх вагоні найбільшим дефіцитом виявилася питна вода і вміння говорити (більшість, в тому числі й Міранда, здатні були лише шепотіти).  

Ігоря ця поїздка засмутила. Він за неї з тиждень бурмосився, переймаючись, як це Міранда поїхала без нього: «А раптом би щось сталося?». Міранда відверто веселилася з такої турботи, бо подібним у неї навіть батьки не страждали. Та що казати про неї, якщо її молодша, тринадцятирічна сестра зараз фактично жила сама в селі, бо мама знову поїхала на заробітки. Ігор вважав таку поведінку мами Міранди безвідповідальною і водночас йому не подобалося, що його дівчина почала щотижня їздити додому. Міранда усвідомлювала, що ці поїздки позбавляють їх романтичних вихідних та можливості вільно користуватися блоком (без сусідок), але не мала альтернатив. І щиро не розуміла спроб Ігоря переконати її, що такі поїздки зовсім не обов’язкові і взагалі йому Міранда більше потрібна. Це звичайно приємно розуміти, що ти потрібна хлопцю, але ж явно не привід кидати сестру. А Ігор бурмосився, ображався, сердився. Якось навіть видав: «Ти займаєшся дурнею! Сестра все одно не оцінить твоїх поїздок!». Це Міранду відверто спантеличило. Не вірилося, що він серйозно міг вважати, що вона це робить «задля оцінки» і реально допускає, що варто полишити дитину абсолютно саму на кілька тижнів, лише заради вихідних з хлопцем. Ігор намагався подати свою позицію, виключно, як практичну логіку, аргументуючи, що «Якщо ваша мама взагалі завіялася, то чому ти не можеш пропустити одні вихідні? Твоя ж сестра вже явно достатньо самостійна». Міранда все це послухала, зітхнула та… знову поїхала додому. Сперечатися вона не хотіла, але вважала, що Ігор не має жодного права судити її маму. Та й пріоритети для себе Міранда давно визначила. Тож хлопцю довелося змиритися.