21.2

Ліза

— Ой, па, а шо то таке рожеве цвіте? — пролунав дзвінкий голос Міранди з переднього сидіння автомобіля.

Ліза їхала зі старшим сином та онукою. Олег з Мірандою проїжджав неподалік бабусі, у якої саме була Ліза, то заскочив. Ну і запропонував підвезти додому Лізу. Чудова альтернатива автобусу. Тож зараз Ліза їхала на задньому сидінні ланоса в супроводі щедро пересипаних жартами розмов сина та онуки.

— Судячи з висоти, кольору та часу цвітіння — мигдаль степовий, — відповів Олег, кидаючи погляд на ряд кущів вкритих дрібними рожевими квітами, що тягнувся попід однією з лісосмуг.

— А у нас хіба росте мигдаль? Я думала це південна рослина, — щиро здивувалася онука.

— І я такого не знаю. Гарне, — зауважила Ліза.

— Росте і дуже непогано, якщо люди не втручаються. А людей у нас багато, тому в нашій області він вважається регіонально рідкісним.

— Та якийсь прям дуже рідкісний, бо я його ні разу й не бачила, — прокоментувала це онука, все ще роздивляючись у вікно квіти.

— То ти просто мало каталася. Поїздила б з моє, побачила б значно більше, — хмикнув син.

— Хто б сумнівався. Та в порівнянні за твоїми покатушками й монголо-татари осілий народ, — фиркнула Міранда.

— Ну-у…, можливо, — розсміявся Олег. — А от посадка, попід якою росте цей мигдаль, явно потребує уваги, — додав син, кинувши критичний погляд на густу стіну зелені вздовж дороги. — Ще трішки і дерева почнуть посувати асфальт. Сумна нині ситуація з лісосмугами.

— Чому сумна? — спитала онука. — Нормальна ж посадка.

— Загущена. А їх треба доглядати. І бажано робити то регулярно, бо вони старіють. Основна маса  цих полезахисних лісосмуг була створена ще у 1950–1970-х роках. Ми з твоєю мамою, коли були студентами, такі лісосмуги, садили кілометрами. А починали їх садити ще твої бабусі з дідусями. Мам, ви ж з батьком садили лісосмуги? — спитав Олег, поглянувши на Лізу в дзеркало.

— Та ні, нас частіше на збирання врожаїв відправляли у колгоспи. А з дерев на совісті твого батька, хіба шо парочка, в парках Донецька, та й то для фото на майовці. З нього дуже сумнівний лісник. У них на Брянщині частіше сокирою махали, — посміхнулася Ліза — А от я садила. Правда ще в школі, на суботниках, — додала Ліза, згадавши, як вони з класом висаджували смішні хворостинки вздовж доріг свого села. Нині ці хворостинки перетворилися на здоровенні тополі. Навіть не віриться, що таке виросло з отих дрібних гілочок, які вона з однокласниками тикала колись в землю.

— Ага, тобто план посадити дерево і побудувати дім ти виконав? Хіба що з сином якось не склалося, — хіхікнула з батька Міранда.

— Ха! Зате посаджених мною дерев вистачить на кілька поколінь вперед! І це ж я ще не планую зупинятися, — посміхнувся у вуса Олег. 

—Так, а шо не так з цією лісосмугою? — спитала онука, знову повернувшись до зеленого масиву вздовж дороги

— Чистити її треба. Як і більшість інших. А зараз цим практично не займаються, бо лісосмуги по суті полишилися нічийними.

— Ну, у мами в земельний пай теж входить лісосмуга. То шо вона її теж чистити повинна? — зацікавилася Міранда.

— По-хорошому — так. Бо посадка поступово наповзатиме на поле. Але взагалі лісосмуги не мали попадати під розпаювання, адже це не орні землі. Лісосмугами має займатися держава, агролісгоспи. Ці ж смуги —  частина державної програми захисту ріллі. От тільки державі зараз не до них. Тому лісосмуги нині розростаються, загущуються, або навпаки, їх вирубують, сприймаючи, як халявні дрова. Про важливість цих посадок вже мало хто задумується. У людей на подібні речі взагалі напрочуд коротка пам'ять. А стан нашої системи лісосмуг, то нині загадка державного масштабу, бо їх облік не робили року так з 1976. За приблизними оцінками в Україні площа лісосмуг зараз близько 350 тис. гектарів, при тому, що для нормальних показників потрібно десь втричі більше. У нас же мільйони гектарів орних земель, які потребують захисту, а 1 гектар лісосмуги захищає приблизно 20-30 гектар ріллі. Тобто, по мінімуму, бажано створювати приблизно 6-7 тис. гектарів лісосмуг щорічно, а у нас цей процес іде зовсім в іншому напрямку.

— Чого ж в іншому? Лісосмуги ж непогано розростаються. Он сам же кажеш, ще трохи і посадка дорогу посуне, — хіхікнула Міранда.

— Посунута дорога, то точно не призначення лісосмуги, — хмикнув Олег. — І взагалі більше зелені, не означає краще. В таких занедбаних посадках відбувається задерніння й ущільнення ґрунтів, з’являється деревна поросль, чагарники. Через надмірне загущення лісосмуги втрачають свої аеродинамічні та водорегуляційні властивості. Лісосмуги це ж не просто “дерева вздовж поля”. Це залишки величезної державної програми боротьби з наслідками людської діяльності. Бо спочатку ж люди весь степ бездумно розорали, а потім схопилися за голову, бо почалися посухи, пилові бурі. Чорнозем став вільною птахою і міг, наприклад, спокійненько полетіти у сусідню область, а то й країну. А повернути такого «втікача» то ціла пісня.

— Так і уявляю той запит на екстрадицію, — розсміялася Міранда.

— Угу. Повернути, засудити за втечу та зраду радянських ідеалів, етапувати до Сибіру, — посміхнувся син. — Десь так радянська влада і мислила. Ну, майже. Принаймні придумала програму Великої Китайської стіни для ґрунтів-втікачів.