Розділ 21

Міранда

Четвертий курс знову почався у Міранди з новини, що її сусідки переїхали. В принципі все логічно, дівчата-першокурсниці за рік здружилися та дізнавшись про звільнену «двушку» вирішили скористатися шансом. Міранда їх повністю розуміла, але, варто визнати, несподівана тиша порожньої кімнати її засмутила. Втім, вільна кімната, то в гуртожитку більше перевага, аніж недолік, тож досить швидко вона стала центром збору численних друзів та знайомих Міранди. Тут чаювали, грали в карти, мафію, ласували морозивом, ворожили, вчилися, читали, слухали музику і розводили нескінченні теревені. Часом Міранда малювала з гостей шаржі. Хлопці у неї виходили добре, а от зображення дівчат, які в процесі малювання завжди просили щось покращити, лише віддалено нагадували оригінали. У Міранди збиралися такі строкаті компанії, що від них можна було почути що завгодно, від способів здати вищу математику, до містичних забобонів, він історії про студентку, котра під час миття вікна випала з дванадцятого поверху гуртожитку, до розповідей про відпочинок у Карпатах, від «бородатих» анекдотів до обговорення теорій Ніцше і формування психологічних портретів.

Також в гості регулярно намагався зазирати Ігор. Міранда думала, що після «Науки» він зникне з обрію, але не вгадала. Зникли всі інші, а от Ігор продовжував нарізати кола, демонструючи заповзяття та стійке бажання опинитися в ролі її хлопця. Його наполегливість та старанність дивували і схиляли до думки таки розглянути цей варіант.

В жовтні до Міранди підселилася нова дівчинка - Аля. Невисока, фігуриста кучерява блондинка з легким ставленням до життя загалом і сексу зокрема. Аля мала невиразні риси обличчя, проте віртуозно користувалася косметикою й могла буквально намалювати собі будь-який образ, від незайманої відмінниці до знаменитої Анжеліки чи жінки-вамп з настроєм вуличної повії. Останні їй були ближчі і виконувалися частіше. За тиждень сумісного проживання Аля повеселила Міранду фразою «Тю, а ти нормальна, а мені тут жахастиків нарозказували, шо ти натовп народу вижила з кімнати!». Міранда подумки згадала всіх колишніх сусідок і визнала, що, певно, зі сторони то має дійсно специфічний вигляд. Хоч в підсумку з усіма «виселеними» у неї нині цілком нормальні стосунки. Навіть Ірою спілкується, та й з Яринкою дружить, хоч та дружба й нагадує акуратно склеєну вазу, яку краще зайвий раз не чіпати.

Новий навчальний рік приніс нові предмети, спецкурси, знайомства, розваги, можливості. То їх група підбила одного з викладачів організувати екскурсію до ботанічного саду (було прикольно погуляти між екзотичних рослин і зарахувати то, як успішний семінар), то відвідувачам спецкурсу «Судова медицина» надали можливість завітати до медичного інституту. Оглянути законсервовані органи та навчальний труп, який іменували кадавр. Втім, частина їх групи далі виставкового залу з залитими формаліном тваринами та людськими органами не пішла (Міранда з Далілою теж трохи зависли перед рядочком банок з очима та статевими органами людей). Ще частина групи «позеленіла» й вискочила, тільки побачивши вкритий простирадлом труп. Міранді ж було цікаво. До того ж їм не просто показали схоже на мумію тіло чоловіка, а ще й відкрили, немов скриньку, його груди (ребра були акуратно відпиляні) та надали змогу роздивитися внутрішні органи. Потім так само відкрили «кришку» черепа показавши мозок. Міранда щиро не розуміла, чого біля такого цікавого експоната полишилося лише кілька студентів. Це ж лише тіло. До того ж  повністю стерильне, акуратне, просякнуте формальдегідом. Навіть крові немає. Цікаво, щоб ця тендітна компанія сказала, побачивши, як Міранда з мамою ріжуть та розбирають по каструлях вівцю?

Життя мчало, полишаючи за спиною лекції, семінари, розваги, суперечки, побутові дрібниці, нові враження. Сусідка Міранди запала на одного з хлопців на їх поверсі й розпочала азартне полювання. «Жертва» була не сильно компанійська і трохи сором’язлива, але Алю це мало цікавило. Вона перестрівала цього хлопця в коридорі, на кухні, біля душу, невимушено забігала до нього за запальничкою/сіллю/цукром, просилася зробити на його компі пару правок у рефераті (і то дрібниці, що дискета була пуста, бо тільки-но куплена), повчитися, бо «у нього така класна атмосфера». При цьому Аля ані своїх планів, ані методів абсолютно не соромилася і невимушено розказувала про них Далілі з Мірандою. Даліла одразу сказала, що хлопець не має шансів. І вгадала. Буквально за пару місяців Аля вже регулярно ночувала у того хлопця і веселила їх розповідями про те, як вона то «забуває» вдягнути трусики, то «випадково» впускає халатик, щоб перевірити на скільки вистачить витримки «її золотого студента». За розповідями, конкуренцію з книгами Аля вигравала з розгромним рахунком. Вона взагалі щиро вважала ліжко найефективнішим способом отримати бажане і не соромилася свого багатого досвіду. Та й своєму новому хлопцю так легко розповідала про колишніх коханців, що він часом репетував: «Припини. Коли я слухаю про твоїх колишніх, у мене враження, що я переспав з половиною Торезу!»

  Іноді в гості до Міранди заходив Макс. Спілкування з ним було трохи непередбачуваним, але завжди пізнавально-веселим. Він міг невимушено видати психологічний аналіз її малюнків, щиро здивуватися, що вона ще не заробила на мобілку, чи влучно охарактеризувати  її подруг, просто розглядаючи фотографії.

— О, нові фото? — з цікавістю примружився Макс, помітивши новий альбом фотографій з Криму. Минулого літа Міранда вперше там побувала з мамою і сестрою. Взагалі та поїздка вийшла яскрава й водночас трохи кумедна, бо почалася з необережного запрошення колишнього хлопця Міранди.

Її колишнє шкільне кохання — Олексій, так і продовжував заходити в гості кожного разу, як навідував своїх батьків. Вони полишилися друзями, хоч Міранда й підозрювала, що хлопець би не відмовився від чогось цікавішого за розмови. Проте, оскільки він мав дівчину в Севастополі, Міранда не бачила сенсу ворушити минуле. Та й в ролі друга він був явно кращий. А те, що Олексій мав необережність сказати при мамі Міранди «приїжджайте в гості, я вам покажу Севастополь!», вже не її провина. Міранда його точно за язика не тягнула. Втім, він її маму знав не перший рік, тож не сильно здивувався, коли та хмикнула й уточнила адресу. А ще за місяць мама вирішила, що варто скористатися запрошенням, відправила Олексію телеграму «зустрічай тьотю Ліду» і прихопивши доньок сіла на потяг до Севастополя. В купе з ними опинився веселий дядько, що їхав на море лише з барсеткою та фразою «гроші у мене є, а плавки я й на місці можу купити». Він сильно здивувався, почувши, що вони змогли ось так, просто купити в касі квитки до Севастополя. Назвав це неймовірним везінням, бо сам діставав квиток «по блату», адже влітку, в бік моря їх розбирають ще за 45 днів. Мама Міранди знизала плечима і сказала, що перед нею в касі саме хтось здав квитки, на що отримала вражене: «Та вам в лотерею треба грати!». Мама на це зі сміхом відповіла, що в їх сім’ї не заведено витрачати удачу на дрібні азартні ігри.