Розділ 20

Міранда

— Привіт, Златко. Вчишся? — постукавши зазирнула Міранда у кімнати до подружки з біофаку.

— Привіт. Та ні, якраз планую робити перерву, чайку зробити. Бо від цього переліку кісток, вже перед очима скелетики танцюють, — привітно махнула Злата з ліжка та сівши, відклала підручник. — От прикинь, в людині 206 кісток і мені всі їх треба знати на екзамен! А ще ж можуть спитати про дитячі кістки, а тих близько 300! От, наприклад, в руці людини 27 кісток. Проксимальний ряд: човноподібна, напівмісяцева, тригранна, горохоподібна, Дистальний ряд: трапеція, трапецієподібна…

— Все-все, не лякай мене страшними словами. Я й так знаю, що біолог мене не вийде, — замахала на неї Міранда й тут же зацікавилася. — А чого це у дітей більше кісток?

— Бо з дорослішанням деякі з кісток зростаються. Череп там, таз, хребет (утворюючи куприк)… — почала було Злата, а потім, придивившись до Міранди, зупинилася. — А шо це ти така погасла?

— Та…Екзамен був… — тяжко зітхнула Міранда, сідаючи поряд з подругою на ліжко.  

— Не здала? — співчутливо спитала Злата.

— Здала. Але на чотири.

— І шо не так? — округлила очі подруга.

— Хотіла п’ять…

— От ти чудна! Пішли зі мною чайник ставити. Розкажеш, — хмикнула Златка і підскочивши з ліжка схопила металевий чайник. — Пішли-пішли, розганятимемо твою журбеньку і мої танці кісток перед очима, — мотельнула подруга довгою косою та попрямувала до кухні. Міранда попленталася слідом.  

Настрій був нижче плінтуса через те кляте «добре» по кримінальному процесу.  Тим паче, що зі стандартної компанії «відмінниць» їх групи тільки Міранда й не дотягла до «відмінно». Це був письмовий екзамен, тож не було можливості відкоригувати результат відповіддю на якесь додаткове питання чи виконанням ще одного завдання. Що написав, те й отримав. Ще й оцінки Чичко повідомив вже після того, як виставив у відомість. Звичайно, кримінальний процес, Міранді не сильно і подобався, але ж не настільки, щоб відгребти «добре»! Це ж треба було так провалитися!

На жаль, кримінальний процес, це не криміналістика. Остання Міранді подобалася значно більше. Тому дівчина сильно здивувалася, коли почула, що на екзамені у російськомовного потоку викладач криміналістики виловлював студентів по туалетах (вони від нього банально ховалися!). Втім, якщо згадати, як до Міранди в кінці року прибіг однокурсник з сусіднього гуртожитку (з того самого російськомовного потоку), з проханням допомогти написати контрольну, яку їх групі дали додому (!), то причин для подиву меншало. Виявилося, що далеко не всі групи на лекціях писали лекції, а на семінарах вирішували задачки. Та якби українській групі Жирний давав контрольні додому, то у них всі були б відмінниками, адже для відповіді на питання, Міранді достатньо було просто відкрити конспект. Хоча, несподівано приємно було ощасливити хлопця, просто розклавши перед ним зошити та показавши пальчиком, що і звідки  переписувати.

Взагалі, попри те, що Міранда не бачила себе у кримінальному праві, викладач криміналістики полишив яскраві спогади. Харизматичний, розумний, дотепний. Ще й людина слова, бо обіцяні на початку року автомати поставив, попри те, що деканат їх знову офіційно заборонив. Але, як то кажуть, «гарний юрист завжди знайде між якими рядками проскочити». Жирний був однозначно гарним юристом. На своєму екзамені він, під пильним оком методистки з деканату (яка «просто занесла відомість») з серйозно-грізним виглядом роздав білети, відправив всіх готуватися до усної відповіді, а коли «наглядачка» пішла, окинув примруженим поглядом студентів, котрі тяжко зітхнувши вже почали писати й плеснув у долоні.

— Що, перелякалися? А тепер подивимося, хто тут у нас за підсумками роботи вартий нагородного кулемета. Автоматів у нас немає, а от інші заохочувальні елементи ніхто не забороняв…

Таких веселих «неавтоматів» у Міранди ще не було. Взагалі, літня сесія мала всі шанси стати у неї ідеальною, якби не оте нещасне «добре», яке нахабно зіпсувало рядочок одноманітних «відмінно» у заліковій книжці.

На кухні у біологів було гамірно. Студенти щось варили, смажили, стріляли одне у одного цигарки, обговорювали кількість «хвостів», хто з якої спроби отримав трійку, хто скільки ганявся за заліком, хто скільки разів перебував на межі відрахування. І всі були значно веселіші за Міранду. Але коли до кухні залетів якийсь хлопчина, сяючи, як нова копійка, та пританцьовуючи почав всім радісно розповідати про отриману з третьої спроби трійку, Міранда відчула себе геть притрушеною.

— Ну шо, красотка? Попустило? — підморгнула Злата Міранді.

— Так, є трохи. Дякую, — не стрималася від сміху Міранда. Мабуть, у неї був дуже красномовний вираз обличчя.

— Та, буває. Звертайся. Вобщем, не бери дурного в голову, а важкого в руки, — посміхнулася Злата. — Ти в «Науку» цього року плануєш їхати? — перескочила подруга на іншу тему, знімаючи чайника з плити.

— Так.

— На яку зміну?

— На серпень.

— Та ну? Там же вже дні коротші. Я записалася на початок липня. Тоді там прикольніше. І море чистіше.

— Але ж воно тоді ще не світиться. І зорепаду не буде.

— Зорепад треба дивитися в горах! А на морі треба засмагати! І для цього краще обирати довші дні, — авторитетно заявила Злата.