Розділ 19

                                                                                 Міранда

— Буржуї! Понакупали всі електрочайників! І чаю з вами не поп’єш! — обурено репетував Тоха бігаючи темним коридором. Останні кілька днів в гуртожитку чомусь періодично зникала електрика. — Ну хоч у когось є архаїка для газу?

В дальньому кінці коридору з’явився чийсь силует і пролунав дівочий голос.

— Можу кип'ятильник дати.

— Базарова, ти нормальна? І куди я його встромлятиму? — майже розпачливо відгукнувся хлопець.  

— В сраку, —  пролунав з іншого боку чийсь регіт.

Міранда, яка саме зачиняла двері свого блоку, міркувала чи хлопцям дати свій «архаїчний» чайник, чи вона його після цього вже не побачить. Але тут пролунав голос однієї зі старшокурсниць.

— Тоха, візьми каструлю і припини горлати! І так голова болить.

— О, точно! Діна, ти просто голос розуму! — зрадів Тоха й кинувся у свій блок. — Пацани, дайте каструлю!

Міранда, полегшено видихнула, заганяючи свою совість назад у тумбочку, та зачинивши двері попрямувала до сходів.

— Сміттєпровід до твоїх послуг, — гигикнув хтось з блоку.

Міранда ледь стримала смішок. Історія про те, як комендант викинула весь посуд 908 кімнати в сміттєпровід (хлопці полишили його брудним на кухні і не призналися, що то їх бедлам) була останнім хітом їх поверху.

— Мля… точно…  —  розчаровано протягнув Тоха, розвернувся  й знову вийшов у коридор. — Народ, у кого є каструля?

— Тільки чиста! — додали з його блоку.

— У мене є, але я там носки замочив, —  пролунав ще чий голос і черговий вибух реготу.

— Та то її вже можна викидати…

Під цей буденний ранковий цирк Міранда поскакала сходами вниз. От за що вона любила свій поверх, так це за почуття гумору.

Міранда спустилася поверхом нижче, зайшла за Далілою. Подруга відчинила двері  помахуючи руками —  сушила лак на нігтях. Попри те, що Міранда заходила за подругою кожного дня приблизно в однаковий час, Даліла на момент її приходу, майже ніколи не була готова до виходу. То фарбувала вії, то накладала тональний крем, то щось прасувала, то зуби чистила, то не могла визначитися, які панчохи вдягати, то останньої миті виявляла стрілку і терміново перевдягалася. Тож побачивши свіжонафарбовані червоні нігті, Міранда лише зітхнула й звично присіла на стілець біля входу, очікуючи доки подруга збереться, лаючись на відсутність світла. 

Травнева вулиця зустріла їх теплим, але сильним вітром. Біля входу в гуртожиток танцював невеликий пиловий вихор прикрашений зібраними попід вікнами дрібним сміттям, а вздовж дороги несло залишки цвіту з дерев. Небом мчали схожі на оладки хмари.

— Так, я не зрозуміла, шо це за погода Мері Попінс? — обурилася Даліла, відскакуючи  від пилового вихору. — Ще й вихори пристають!

— Зате вітер попутний, — посміхнулася Міранда і дочекавшись доки подруга звично вчепиться їй в руку, попрямувала щоденним маршрутом.

Даліла дорогою жартівливо обурювалася на вітер, що занадто старанно підштовхував їх у спину,  висувала версії, хто з викладачів підговорив погоду для пришвидшеної доставки студентів на пари, скаржилася, що від такої швидкості її «шпильки-летючки» вже майже не торкаються землі, розповідала про дрібні побутові претензії до своїх сусідок, переказувала хто з ким зустрічається, міркувала про гостру потребу отримати автомат по кримінальному праву та розказувала про те, як ввечері ледь виставила набридливого чергового кавалера, бо їй треба було поїхати до аеропорту, щоб зустрітися з москалем. На останнє Міранда тільки здивовано хмикнула. Вона вже звикла, що розповіді Даліли завжди мають деякі перебільшення чи прикрашання, але історія з москалем, все більше набирала подібності до пригодницького сюжету студії Columbia Pictuers. 

Нові розповіді про москаля, який колись полишив сильне враження у Даліли в «Науці», почалися ще взимку, з недбалої фрази Даліли «та лежав той москаль біля моїх ніг». На здивоване питання Міранди «про що це вона?» Даліла розказала, що знову випадково зустріла цього хлопця наступного літа на відпочинку з мамою в Євпаторії. Там він, наче, підкотив до Даліли на пляжі зі словами «О, які ніжки», а впізнавши їх власницю, весь відпочинок носився навколо неї з квітами, подарунками, зізнаннями в коханні та регулярним петтінгом в комплекті з професійним кунілінгусом (ці терміни Міранда чула вперше, тож Далілі довелося пояснювати їх зміст). Потім, за словами подруги, москаль кілька разів прилітав до Донецька, щоб побачитися з нею (там була ціла Санта-Барбара за участі чи то його дружини, чи то дівчини), але вчора Даліла його остаточно «послала». Міранда уточнила, навіщо для «посилання» їхати посеред ночі в аеропорт і отримала у відповідь якусь взагалі детективно-містичну історію про загибель друга дитинства Даліли та її підозру щодо провини в цьому москаля. Загалом, з розповідей подруги випливало, що тепер вона розбила серце москалю, який заробляв на життя стриптизом, бандитизмом і… замовними вбивствами. Все це все звучало дуже цікаво, загадково, але, якось все менш правдоподібно. Адже Міранда жодного разу не бачила того москаля в Донецьку, в гуртожитку (де і сусідський тарган не проскоче непоміченим) і всі факти цієї історії, окрім опису його страждань та залицянь, звучали досить розмито. Втім, озвучувати свої сумніви Міранда не поспішала, бо не була певна у своїх висновках і схилялася до варіанту, що подруга просто трохи захопилася, прикрашаючи дійсність до бажаної картинки (отже, як завжди, ділимо правдоподібність на 2 і просто насолоджуємося цікавою історією). Попри те, що Даліла мала хист розповідати так, що повіриш, навіть якщо точно знаєш, що то брехня (на це купилося багато викладачів), деталі цієї епопеї з москалем у Міранди вперто не складалися в якусь реалістичну картину. Але, якщо подрузі треба, щоб хтось вірив в цю історію, то Міранда не бачила сенсу її розчаровувати. Тим паче, що попри всі розповіді подруги про чергу закоханих, ладних кинути до її ніг душу, серце та пів світу, поки що Міранда не побачила поряд з Далілою жодного залицяльника, який би дивився на неї, як Артем на Юлю.